Про небесні скарби

Одному заможному господареві зародили його поля дуже багато збіжжя. Та він дуже зажурився, де ж він усе це заховає? І придумав так: розвалить старі стодоли, а побудує набагато більші і складе туди увесь урожай, сказавши: “Їж, пий і веселися, душе, бо маєш на довгі роки всього за достатком”. Але він не знав, що цієї ж ночі ангел смерті забере його душу… Ось так у світі не раз буває – хто про вічне життя в небі забуває…

Перебуваючи в нашій земній мандрівці, мусимо повсякчас бути приготованими до того, що й до нас може завітати ангел смерті. А він, як той косар, тне й не спочиває, й ні на кого не зважає. Під його косою падають і старші, й молодші, навіть і підлітки, й немовлята… Розкажу вам тепер на роздум одну пригоду.

Жив собі один чоловік, який мав трьох приятелів. Одного разу його сусід подав на цього чоловіка в суд. Чоловіка викликали в суд на розправу. Він потребував свідків! Пішов до найближчого, найкращого приятеля й просив його посвідчити, але той відмовився: мовляв, треба присягати, а я цього не можу зробити… Пішов той чоловік до другого приятеля, але й той відмовився йти до суду. Тоді той чоловік пригадав ще одного приятеля, такого, що з ним і мало бачився, чи мав які справи. А той, вислухавши в чому справа, одразу погодився, пішов до суду, присягнувся, що чоловік невинний, і його звільнили й виправдали. Ось таких трьох приятелів має кожна людина – ними є маєток, родина й чесноти, які сама людина плекає. Віриться, що в кожній, навіть не дуже добрій людині, є Божа душа й багато доброго!

Про двох перших приятелів людина дуже дбає: про майно і родину піклується повсякчасно, їх ми любимо, за них заступаємось, про них дбаємо коли є потреба, і фінансово допомагаємо. Але про третього приятеля – добрі вчинки – дбаємо дуже мало, а часто про них і забуваємо. То як же цей третій приятель буде заступатися за нас, коли станемо перед лицем Господа Бога?! Перший наш, наймиліший приятель, – маєток – відрікається від нас і навіть не рухається з місця. Другий приятель – родина – справді відведе нас перед двері Суду – на цвинтар, поплачуть, – і вертаються додому… Хоч, може, й хотіли б допомогти померлому, але не можуть як. Лише третій приятель – наші добрі вчинки – стає поряд із небіжчиком перед Сотворителем, Який за добре нагороджує, а за зле карає…

Постає питання: котрий є наш приятель? Пам’ятати треба, що майно не дає щастя в цій долині сліз – на землі, бо майно є тимчасове, і не можна його із собою взяти; навпаки, воно часто є перешкодою до вічного щастя на Небі. Той, хто вміло розпоряджається своїм майном, хто не забуває дати жертву на Церкву чи на добру мету – і дає щиро, нелукаво – той вже за життя збирає собі скарби небесні – бо це добрі діла.

На чому утверджена віра про вічне щастя? Церква розрізняє три види життя: земне (те, що на Землі), як довго людина живе; духовне, тобто життя в Бозі, що робить душу живою для Бога та Його слави; а якщо гріх умертвляє її для Господа, то робить живою для сатани; третє – вічне життя, цебто життя на Небі, або в місці вічної покути – у пеклі… Хто ж подає вістку про вічне життя? Це робить Боже Об’явлення – Святе Письмо. Ще старозавітний псалмоспівець Давид тужив за небесним щастям: “Які любі оселі Твої, Господи Сил! Жадає і лине душа моя до двору Господнього; серце моє й тіло моє возрадувалися Богу живому” (Пс. 83:2-3). Ісус Христос виразно запевняє нас: “І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне“. (Мф. 25:46).

А тепер запитаємо: у чому полягає вічне життя праведної людини? У невимовному щасті, бо зможе бачити Бога повсякчасно. З Божого дозволу, Святий Павло заглянув у небесну країну й записав свої вражіння так: “Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1 Кор. 2:9). Тому й дуже цінна небесна радість, що вона вічна, і кінця їй немає… Віра у вічне життя для нас спасенна і корисна, бо стримує нас від злого гріха, а заохочує до добра. Віра у вічне життя – це цілюща роса. Віра у вічне життя зміцнює людину перед смертю. Вже сама гадка, думка, що людина доходить до кінця своєї земної мандрівки і йде перед Суд Господа Бога, де не мають доступу бурі й вихри гріха, а тільки вічне щастя. Якби ми усунули від себе віру в вічне життя, то наше земне життя зробилось би пустим, порожнім і безвартісним. Людина тоді б опустилася до рівня тваринного існування. Думки такої людини – тільки за хліб. Але у Святому Письмі сказано: “Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим” (Лк. 4:4).

У щоденній молитві Господній, якої навчав нас Сам Син Божий, так молимось: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”. Тим насущним хлібом, якого просимо в Бога за життя, є їжа, одежа, здоров`я, сонце, роса небесна, поле, наш дім і всі інші достатки, які дає нам світ. Ми просимо всіх тих дарів, бо потребуємо їх для життя земного. Ми молимось: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”, і тим словом “сьогодні” покладена межа нашим потребам. “Сьогодні”, – це міра наших намагань. А коли Господь дозволить людині придбати більше майна, це не є гріхом, але вона мусить мудро й чесно цим майном розпоряджатися – для блага своєї родини, своєї Святої Церкви і своєї земної Батьківщини – України.

Несімо поміч усім, хто її потребує, що підказує робити наше сумління. Котрий воїн не згадає про теплий, затишний дім, стоячи на варті в сльотливу чи морозну ніч?! А ми всі, мої дорогі, є Христові воїни, поставлені Богом на варту. Борімось чесно й завзято, аж поки нас не заступлять інші, які займуть наші місця. Ми маємо дві Батьківщини: перша – це земна – Україна. А друга Батьківщина – це Оселя Небесна, де вже немає скорбот, ані жодних турбот, а є життя вічне, безмежне, до якого веде нас наша Свята Церква! Амінь!

За матеріалами сайту www.archangel.kiev.ua

Попередній запис

Скарби на небі

Христос колись дав усім нам пораду: не збирайте скарби на землі, але збирайте їх на небі. Але хто з нас ... Читати далі

Наступний запис

Чому саме багаті?..

У багатьох українців живе переконання, що жертвувати, допомагати повинні саме багаті люди. Звісно, ті, хто в цьому переконаний, до багатих ... Читати далі