У притчі про милосердного самарянина, окрім священика і левіта, є ще негативні персонажі – це розбійники, «які зняли з нього (тобто подорожнього) одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого» (Лк. 10:30). Здавалося, що можна сказати про цих людей? – Ніби нічого, як мовиться, їхні вчинки самі свідчать про них. Але виходячи з цього, між іншим, біблійного принципу («По плодах їхніх пізнаєте їх» Мф. 7:16), можемо сказати у світлі подій, що сталися в притчі, дещо… про себе. А саме: які наші плоди? Чи допомагаємо ми абсолютно незнайомим ближнім, як вчинив це милосердний самарянин, або ж залишаємося байдужими до чужого горя, як залишилися байдужими священик і левіт, або ж кривдимо людей, як це зробили розбійники?
«Життя прожити – не поле перейти», – свідчить народна мудрість-спостереження. Можна по-різному ставитися до мудрих народних висловів, деякі з них важко назвати мудрими, проте з вищезгаданим висловом навряд чи посперечаєшся, адже наше життя дійсно складна річ, яку не можна підігнати під певні лекала і жити за ними. Звичайно, можна взяти за основу життя біблійні принципи і жити згідно них, точніше намагатися жити, адже ми не зможемо навіть при всьому старанні в повній мірі слідувати ним. У цьому пересвідчився на власному досвіді апостол Павло: «Тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю… Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:15,19). У його, багатому на події житті, багато що траплялося: йому довелося перебувати в ролі доброго самарянина (напр. див. Діян. 20:10), і бездушного священика з левітом (див. Діян. 7:58), і розбійників (див. Діян. 9:1,2) і навіть нещасного подорожнього (див. Діян. 14:19). Подібне відбувається і з нами: ми в тій чи іншій мірі протягом життя переживаємо ці самі ролі.
Але зараз лише хотілося б пригадати роль, коли ми стаємо розбійниками. Звісно, не лиходіями, які кривдять фізично людей (принаймні, хотілося б так вважати), проте людей можна кривдити і морально, духовно, навіть не навмисно, навіть не здогадуючись про це, проте рани від цього не стають менш болючішими і даватимуть про себе знати багато років. У принципі додати тут більше нічого, просто варто пам’ятати, що ми своїми вчинками, діями, або ж їх відсутністю часто кривдимо людей навіть того не помічаючи. І вдіяти тут, навіть при всьому бажанні, ми нічого не зможемо: не робити подібного знову, заспокоїти чиїсь старі рани, спричинені нами чи іншими людьми, вилікувати наші власні душевні і тілесні рани, які у свою чергу нам принесли оточуючі. Лише Господь зможе допомогти нам у цьому: «Господь пасе мене, і нічого мені не бракуватиме… Душу мою навернув; навів мене на стежки правди задля імені Свого. Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя – вони потішили мене… І милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого, й оселюся в домі Господнім на довгі дні» (Псалом 22:1,3,4,6). Лише Він один може вилікувати душевні і тілесні рани, яки люди спричинили нам, а ми їм.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
