Згадавши минулого разу священика і левіта, варто було б сказати про них ще кілька слів, а точніше побачити в їхньому образі самих себе. У такому випадку, можливо, ми будемо більш поблажливо ставитися до них: адже колода у власному оці за нашими суб’єктивними враженнями значно менша за скалку в оці ближнього (див. Мф. 7:3).
Власне, що погане зробили вони? – Не допомогли ближньому, якого цілком можна було прийняти за мертвого, тобто не скоїли зла, проте не зробили доброї справи, що з Божого погляду вважається гріхом: «Хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17). Але перед тим, щоб піддавати поведінку священика і левіта гнівному (здавалося, цілком справедливому) осуду, спочатку поставимо себе в те положення, в якому опинилися герої притчі: щоб ми вдіяли на їхньому місці? Адже вони опинилися в місці, де було повно розбійників, і результат їх «професійної діяльності» можна було побачити на власні очі. Хтозна, чи не були розбійники в той момент неподалік? Тут варто передусім було думати про власну безпеку, а не про допомогу ближньому. Та й припис Закону забороняв доторкатися до тіла небіжчика, а поранений подорожній, більш за все, був подібний на нього. – Що ж, цілком вірний хід думок, що спонукав священика і левіта просувати далі, пройшовши повз нещасного. Не факт, що на їхньому місті ми вдіяли по-іншому – легко судити зі сторони, доки сам не опинишся в схожій ситуації.
Але в цьому, нібито логічному ході думок, бракує однієї складової – милосердя. Милосердя вияв самарянин, але не змогли виявити священик і левіт. Чому? – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8), – і не тільки побачать, але й почують – тихій голос, що час від часу промовляє до кожного нас: «Допоможи йому (її), зроби добру справу». Проте, щоб добре чути цей голос, треба, принаймні час від часу, слідувати йому, в іншому разі ми втратимо цю здатність, як можливо втратили священик з левітом, проте не втратив самарянин.
І це важливий урок для всіх нас: щоб не уподібнитися священику з левітом, щоб не прикривати своє немилосердя усілякими «важливими» обставинами, варто бути більш чуйними до внутрішнього голосу совісті, який час від часу промовляє до кожного з нас. І крім того, намагатися менш засуджувати ближніх, бо, як не дивно, опинившись на їхньому місті ми часто діємо так само: «Бо яким судом судите, таким судитимуть і вас» (Мф. 7:2).
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
