«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» (Мф. 13:34) – робив же це Спаситель з метою донести до оточення, яке в своїй масі складалося з неписьменних селян та рибалок, душерятівні істини. Христос говорив про знайомі цим людям речі: про польову траву та небесних птахів, запашні квіти та насіння гірчиці, про рибний лов та жниву. Навіть через 2000 років ці образи не втратили своєї яскравості, життєвості, а також зрозумілості: від людей, які живуть через два тисячоліття, не прихований сенс, який хотів донести Христос Своїм сучасникам.
Проте, начебто зрозумілий сенс Христових притч більшість людей ігнорує: як сьогодні, так і 2000 років тому, залишаючись лише слухачами слова, але не його виконавцями. Ці притчі для них залишаються лише гарними історіями, а не закликом до конкретних дій.
От, наприклад, візьмемо історію (або ж причту) про нерозумного багача. Який сенс цієї притчі? – Але ж недаремно цю притчу можна вважати реальною історією, бо з подібним можна зіткнутися будь-де, а саме з байдужістю багатих до проблем бідних. Але не варто забувати, що це все-таки притча, з якою Господь особисто звертається до кожного з нас – Він ніби задає кожному з нас питання: «Що ти зробив для ближнього, чим допоміг йому?». Але ми неначе не чуємо цього запитання, вважаючи, що історія нерозумного багача не стосується кожного з нас, адже в нього, а не в нас «добре вродила нива» (Лк. 12:16), і тому він має всім допомагати, а не ми.
Але давайте разом подумаємо, якщо б у нас «добре вродила нива», якби ми розпорядилися неочікуваним, зовсім не запланованим багатством, яке в прямому чи переносному сенсі «звалилося» нам на голову? Чи поділилися б надлишками багатства з убогими ближніми? – Можливо, але лише за однієї умови, якщо б ми навчилися ділитися з ближніми з того «малого», що в нас є наразі, адже «вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10). От і все: велике завжди починається з малого: як добре, так і погане, але ніколи велике (знову ж таки, добре чи погане) не починається з нічого, просто саме по собі. Тому, щоб навчитися ділитися з ближніми великим, треба навчитися ділитися з ними, допомагати їм тим «малим», що ми зараз маємо. Але недаремно наше «мале» взяте в лапки, адже для когось і це може бути недосяжним скарбом.
Але для більшості з нас набагато простіше (і, саме головне, цікавіше) заглядати як живуть більш заможні, більш відомі люди, ніж ми. Саме ті люди, які, на нашу думку, повинні допомагати всім убогим, зокрема нам. Такого погляду на життя, більш за все, дотримувалися священик і левіт з притчі про милосердного самарянина: вони були зайняті виключно собою та власними проблемами. На щастя, поруч з потерпілим виявився самарянин, для кого знайшлося діло до нещасного: він «перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі» (Лк. 10:34,35). Два динарії: чи багато це чи мало? – У ті часи це був дводенний заробіток робітника.
Так чи багато чи мало? Або ж сформулюємо це питання дещо інакше: чи готові ви розстатися зі своїм дводенним заробітком заради блага невідомого ближнього? Хто ви сьогодні: милосердний самарянин чи нерозумний багач? – Відповідь на ці запитання ви мусите давати решту свого життя. І немає великого значення, як вчинив на нашому місті хтось другий, адже «кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:12). Саме за себе, а не за когось іншого. Про це варто пам’ятати.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
