«На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там. Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його. Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають. Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій. Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть. Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри. Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху. І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли. Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі. Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його» (Ін. 2:1-11).
Кана – це весільна радість! Чому ж Церква пропонує нам розповідь про свято, коли ми відзначаємо Всесвітній День Хворого? Адже існує чимало інших фрагментів з Євангелія, що більше до цього підходять… Річ у тому, що в Кані ми побачили силу заступництва Діви Марії, силу співчуття Сина та Його матері, які попереджують наші страждання і зцілюють нас.
Кана! Звичайно, це весільна радість, але їй несподівано загрожує непередбачена подія. Так само й у щоденному житті нас іноді може зненацька застати якась подія, неприємний сюрприз, трагедія… На щастя, Богородиця чуває! Як тоді, у Кані, так і сьогодні. Вона бачить проблему: брак вина може зіпсувати веселощі, засоромити організаторів весільної учти…
Вона, як уважна мати, бачить наші клопоти. Вона старатиметься показати їх Ісусові, щоб Він допоміг нам. «Вина не мають». Чи не потрапляє багато хто з нас у подібну ситуацію. Немає «вина», тобто енергії, сили до життя, сміливості, надії. Адже іноді життя складне, несправедливе, з усіма фізичними, моральними, емоційними і духовними стражданнями… І ми не можемо нічого зробити, ми вичерпані, як вино у Кані, але Марія бачить наші випробування і звертається до свого Сина, Який може їх полегшити. Зауважмо, що вона тільки звернула Його увагу: «Вина не мають». Вона не докоряла, не чинила тиску, навіть не просила: ні, просто звернула увагу, що дозволило Ісусові діяти вільно. Але вони так близько знали один одного, що Він вловив прохання, яке було в неї на гадці, і відреагував! Без сумніву, не відразу, як вона могла сподіватися…
Втім, незважаючи на очевидну різку відмову свого Сина (мабуть, вона порушила Його плани євангелізації), Марія зберігала повну довіру: вона знала, який вплив мала на Його серце, як мати. Як це повне доброти серце могло опиратися перспективі тієї драми, яка, без сумніву, зав’язувалася? Звичайно, Він щось зробить, і вона в це вірила, ні на мить не сумніваючись. Не чекаючи на Його відповідь, і навіть всупереч Його непрямій «відповіді», яка може здаватися заперечною («Ще не прийшов час Мій»), вона не розгубилася, а передбачила Його прихильність, будучи наперед впевненою, що Його доброта не зможе приховатися, Він не залишиться байдужим у цій ситуації: «Що скаже Він вам, те зробіть».
Ця стиснута в одній невеличкій фразі правдива життєва програма є для кожного з нас. Це золоте правило, яке слуги, своєю чергою, виконають буквально, без вагань і дискусій. Насамперед нам слід «слухати те, що нам каже Ісус». По-справжньому слухати, а не чути десь краєм вуха. Слухати уважно, з цілого нашого серця. А не слухати самих себе, як це часто буває у випробуваннях. Ні, слухати Його. Адже те, що Він каже, це життя, надія і спасіння. Для нас немає важливіших слів, ніж слова Христа, не сумніваймося у цьому.
Марія каже нам також «робити», а не тільки слухати. Треба глибоко «прийняти» і реалізувати ці слова, побачити, що вони нам показують, що розкривають нам про себе та про інших. Необхідно їх конкретно застосовувати у нашому житті, а не залишати лише на папері.
Врешті, Марія уточнює, що треба робити «все», що нам скаже Ісус. Не тільки те, що нам подобається, підходить, не надто нас обтяжує. Не можна вибирати щось із того, що нам говорить Ісус, треба брати все, що походить від Нього, без винятку. Така поведінка повної довіри і послуху стане для нас єдиним джерелом життя, навіть якщо вона нас непокоїть чи із самого початку дорого нам коштує.
Можна також ствердити, що те, про що Ісус просить слуг, зробити не складно, а навіть дуже просто: наповнити посудини водою. Те, про що нас просить Ісус, завжди нам під силу, ніколи не перевищує наших можливостей, особливо тоді, коли вони вичерпуються через випробування. Ісус завжди просить нас про прості речі, натомість дуже часто ми самі їх ускладнюємо! Любити, давати, довіряти, вірити, надіятися… А якщо, наприклад, любити нам надто важко, Він нам пропонує щось простіше: щоб ми дозволили Йому полюбити нас.
Ми бачимо, що слуги не тільки сумлінно слухаються Ісуса, а ще й не зволікають! Звичайно, вони наповнюють посудини водою так, як їх просить Ісус, але наповнюють «по вінця», а не на половину! Ми також не будьмо з Христом інертні й скупі! Даймо Йому все, виливаймо всі наші турботи, по вінця наповнюймо посудини Його серця. Їх ніколи не буде забагато для Того, Який узяв із Собою на хрест усі гріхи і страждання цілого світу. Ми ніколи не зможемо Йому надокучити, ніколи не зможемо надуживати Його добротою, бо вона невичерпна, нескінченна.
Отож, після цього акту віри, і не раніше, Ісус починає діяти: Він перемінює воду непривабливого, знебарвленого і вичерпаного життя кожного з нас на пречудове вино. На воду життя, на правдиву живу воду, яка повертає нам радість і надію, яка виправляє ситуацію і відновлює мир, як того дня у Кані.
У цьому такому багатому епізоді ми можемо впізнати себе як у наречених, так і в слугах. Як наречені – з нашими проблемами (яких ми іноді навіть не бачимо, як подруги з Кани, які, на своє щастя, ще нічого не помітили!), які нас обтяжують чи нам загрожують, і які Ісус хоче допомогти нам розв’язати і вже готовий це зробити.
Можемо впізнати себе також у слугах, покірних своєму господареві, у повній, майже «абсурдній» довірі: налити води, щоб отримати вино! За їхнім прикладом також навчімося приймати несподіванки, неочікувані повороти долі через присутність Ісуса у нашому житті і через те, у що Він пропонує нам повірити і що зробити у певні моменти.
