Витоки: єврейські коріння і ґрунт – частина 4

Читаючи Євангелія, я подумки переношуся в ті часи. Як би я поставився до завойовників? Тримався б чимдалі від неблагонадійних, як зразковий громадянин? Прилучився б до повстання зилотів? А може, відмовився б платити податки? Чи з головою пішов би в релігію, уникаючи розмов про політику? Яким євреєм був би я?

Вісім мільйонів євреїв проживали в ту пору в Римській імперії, з них приблизно чверть у самій Палестині. Вони безперервно випробовували терпіння римлян, які кляли цих «нестерпних безбожників». Адже євреї навідріз відмовилися шанувати грецьких і римських богів і свято дотримували свої дивні традиції: не їли «нечисту» їжу, не працювали по суботах, зневажали світську владу. Проте, римляни визнали юдаїзм офіційною релігією.

Багато в чому положення тодішнього священства нагадує положення російських церков під час правління Сталіна. Вони могли співпрацювати з владою, а значить, слідувати за ними. Вони могли відмовитися співпрацювати, і тоді піддалися б переслідуванням. Ірод Великий був схожий на Сталіна: він заохочував загальну підозрілість і страх та наповнив країну донощиками. «Первосвященика він міг змінити, як одяг», – скаржився один автор.

У відповідь на це по всій країні плодилися партії і рухи, які чи співпрацювали, чи протиставляли себе владі. Члени цих рухів придивлятимуться до Христа, ходитимуть за Ним, слухатимуть Його, випробовуватимуть Його.

Осібно стояв рух ессеїв. Супротивники насильства, вони не чинили відкритого опору Іродові і римлянам, жили чернечими громадами в печерах посеред пустелі.

Кумранські печери, де колись мешкала одна з общин ессеїв

Ессеї вірили, що римське нашестя – покарання за те, що євреї не дотримують Закон, і вели праведне життя. Вони щодня звершували ритуальні обмивання, дотримували найсуворіший піст, шанували суботу, не носили прикрас, не визнавали клятв, усе майно було в них спільним. Так вони сподівалися прискорити прихід Месії.

Зилоти також дотримувалися крайніх поглядів, проте діяли інакше, закликаючи до озброєного повстання проти нечистих іноземців. Одне з відгалужень руху займалося тим, що тепер називають політичним тероризмом – винищувало римлян. Інше відгалуження грало роль поліції устоїв і стежило за своїми ж одноплемінниками. Так, зилоти оголосили, що той, хто одружився з чужоземцями підлягають смерті. Зилоти, звісно, відмітили, що серед учнів Христових був один з них – Симон Зилот. З іншого боку, Ісус дружив з язичниками. А вже притча про доброго самаритянина напевно дратувала цих патріотів.

Були в той час і колабораціоністи, які намагалися пристосуватися до системи. Римляни надали певну свободу вищому суду євреїв – синедріону. В обмін на це синедріон співпрацював з римською владою, вишукуючи щонайменші ознаки бунту. У його інтересах було запобігати заколотам і жорстоким розправам, які неминуче йшли за ними.

Єврейський історик Йосиф Флавій розповідає, як одного разу під час народного свята психічнохворий селянин почав вигукувати: «Горе тобі, Єрусалиме!», чим викликав переполох у натовпі. Синедріону не вдалося напоумити божевільного, тоді його передали римлянам, щоб показово покарати. Селянина запороли на смерть, мир був відновлений. З тієї ж причини синедріон придивлявся до Іоанна Хрестителя та Ісуса. Закликають вони народ до бунту чи ні? А якщо закликають, чи не краще віддати їх римлянам? Первосвященик Каяфа дуже точно висловив думку синедріону: «Краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув» (Ін. 11:50).

Секта саддукеїв завжди підлаштовувалася під систему: під час панування греків прийняла грецьку культуру, потім послідовно співпрацювала з маккавеями, римлянами, Іродом.

Саддукеї не вірили ні в загобне життя, ні в промисел Божий. Що буде, то буде, а раз у майбутньому на нас не чекає ні покарання, ні нагорода, потрібно брати від життя все. Розкішні оселі, срібний і золотий посуд, знайдені археологами, свідчать про те, що саддукеї дійсно брали від життя все. Мабуть, саме вони більше за інших побоювалися змін – ним було що втрачати.

Фарисеї – релігійна течія, що об’єднувала представників середнього класу, – намагалися триматися золотої середини, балансуючи між двома крайнощами.

Вони виступали за суворе дотримання Закону: особливо це стосувалося суботнього спокою, ритуальної чистоти, святкових днів. Євреїв, які нехтували традиціями, вони прирівнювали до язичників, не допускали їх у місцеві ради, не сідали з ними за стіл і справ з ними не вели. Проте фарисеї і самі зазнавали гонінь: так, одного разу 800 фарисеїв були розіпнуті. Вони з нетерпінням чекали приходу Месії, проте не поспішали йти за кожним, хто оголошував себе месією, побоювалися самозванців, які могли накликати біди на весь народ.

Фарисеї вели боротьбу обережно, ризикуючи життям лише в крайніх випадках. Римська влада уклала угоду з юдеями, зобов’язавшись не входити в Єрусалим зі штандартами, на яких зображений імператор. Для фарисеїв ці штандарти були все одно що ідоли. І от одного разу Понтій Пілат порушив угоду. На знак протесту натовп, в основному фарисеї, п’ять днів і п’ять ночей простояв біля палацу Пілатового, ридаючи і благаючи прокуратора змінити своє рішення. Пілат відправив фарисеїв на іподром, де їх оточили солдати, і під страхом смерті наказав натовпу замовкнути. Як один, фарисеї пали ниць, оголивши шиї, і повторювали, що краще померти, ніж порушити закон. Пілатові довелося поступитися.

* * *

Я придивляюся до цих груп і приходжу до висновку, що, швидше за все, я приєднався б до фарисеїв. Мені подобається їх розсудливість відносно римлян і їх небажання поступитися принципами. Це законослухняні порядні громадяни. Радикали на кшталт ессеїв і зилотів дратують мене, а пристосованці-саддукеї гидкі. Отже я був би з фарисеями і, стоячи в натовпі, слухав би, як Ісус відповідає на злободенні питання.

Переконав би Він мене? Дуже хочеться відповісти «так», проте не все так просто. Від Христа відвернулися всі релігійні течії того часу. Він не дотримувався ні сепаратизму, ні колабораціонізму, радикально зміщуючи акценти з царства Ірода чи Цезаря на Царство Боже.

Озираючись у минуле, складно розібратися, чим розрізнялися всі ці течії і партії і чому вони не вподобали вчення Христове. Проте, незважаючи на всі відмінності, ессеї, зилоти, фарисеї і навіть саддукеї переслідували одну мету: за всяку ціну зберігати єврейську самобутність. Тут Ісус був загрозою, і я цю загрозу, звичайно, відчув би.

Євреї дійсно звели стіну навколо своєї культури, сподіваючись захистити високі ідеали свого маленького народу від язичників. Чи міг Господь звільнити їх від римлян, як одного разу звільнив від єгиптян? Одне з передань свідчило: якщо весь Ізраїль проведе цілий день у покутній молитві чи якщо весь Ізраїль дві суботи проведе як слід, Месія прийде і принесе спокутування. Спорудження нового храму в Єрусалимі ознаменувало собою щось подібне до духовного відродження. Прекрасний храм височів над містом. На нього дивилися з гордістю і надією на майбутнє.

Реконструкція Другого Єрусалимського храму

От з цих-то позицій я, як і інші євреї, судив би висловлювання Ісуса про Закон, суботу і храм. Якщо я шаную сімейні цінності, як можу примиритися з такими словами: «Коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:26)? Що Він має на увазі? А слова: «можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його» (Мф. 26:61) для синедріону були навіть не порожніми хвастощами, а блюзнірством і зрадою, адже Він робив замах на те, що об’єднувало народ. Коли Ісус відпускав гріхи, оточуючим це здавалося щонайменше дивним: «Та за кого Він себе приймає? Це справа священиків». Уявіть, що якась людина прямо на вулиці пропонує зробити вам паспорт або видати дозвіл на будівництво. Як би ви до неї поставилися?

Як виявилось, побоювання євреїв за свою культуру були повністю обґрунтовані. Біда грянула вже після Христа: у 70 році н.е. після черги заколотів римляни зруйнували храм і зрівняли із землею Єрусалим.

Осада та руйнування римлянами Єрусалиму в 70 році, Девід Робертс

Пізніше місто було відбудоване, але вже як римська колонія зі святилищем Юпітера на місці зруйнованого храму. Євреям було під страхом смерті заборонено входити в місто. Рим поклав початок епосі вигнання, яка не закінчилася і до цього дня, назавжди змінивши обличчя юдаїзму.


* Учені обговорюють, чому Євангелія так часто описують спори між Христом і фарисеями, адже з ними в Нього було значно більше спільного, ніж з ессеями, саддукеями чи зилотами. Можливо, це пояснюється тим, що Євангелія писалися через декілька десятиліть після Вознесіння. Єрусалим був зруйнований, і інші течії вже не існували. Отже євангелісти зосередилися на єдиному супротивнику християнства, що залишився, – фарисеях.

Попередній запис

Витоки: єврейські коріння і ґрунт - частина 3

Весняною порою подорожній, який йде з Іудеї в Галілею, з посушливої кам'янистої місцевості потрапляє в багатий квітучий край. Бурі фарби ... Читати далі

Наступний запис

Спокуса: зіткнення в пустелі - частина 1

Згідно з Євангеліям єврей з Галілеї на ім'я Ісус був не хто інший, як Син Божий, посланий з небес на ... Читати далі