– І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне (Мф. 19:29).
Слідування за Христом вчить нас цінувати життя, те, що ми маємо тут і зараз, вчить цінувати стосунки з людьми, в яких ми бачимо неповторний образ та подобу Божу (див. Бут. 1:26). Тільки слідування за Христом, тобто наслідування Його святих заповідей («А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповів нам» (1Ін. 3:23)), робить нас здатними по-справжньому любити: «Хто любить, народжений від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1Ін. 4:7,8). Любити себе, своїх близьких, за ними – ближніх, а далі – шкодувати ворогів, адже шкодування ворогів – це теж любов.
Учні Христові, які шукали виключно земного добробуту, як, наприклад, Петро: «Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?» (Мф. 19:27), чи мати братів Зеведеєвих (заодно й брати): «Скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого у Царстві Твоїм» (Мф. 20:21), після Воскресіння Христового зуміли, нарешті, оцінити багатство перебування разом з люблячим Богом. Зрозуміли після того, як думали, що втратили Його назавжди. Як це схоже на нас…
Наприкінці розмови хотілося пригадати один євангельський епізод, про який ми дізнаємося з Євангелія від Іоанна, улюбленого учня Ісуса Христа.
Семеро учнів Христових відправилися рибалити на море Тиверіадське, рибалили всю ніч, але «не впіймали в ту ніч нічого» (Ін. 21:3). На світанку на березі з’явився Незнайомець, і щоб учні впізнали свого Вчителя, Ісусу (а це був саме Він), прийшлося повторити чудовий улов риби:
– Закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте.
Вони закинули, і вже не могли витягти через велику кількість риби (Ін. 21:6). На березі ж на втомлених учнів чекало «розкладене вогнище», і риба, «що на ньому лежала, і хліб» (Ін. 21:9).
– Ідіть обідайте, – звернувся до учнів Ісус.
«Ніхто ж з учеників не посмів запитати Його: хто Ти? Бо знали, що це Господь», – зауважив апостол Іоанн (Ін. 21:12).
В учнів більше не було запитань. Бо які можуть бути запитання, коли поруч з тобою сидить сам Господь, Який саме заради тебе спустився з Небес у цей грішний світ? Якщо поруч Бог, звичайне споживання печеної риби перетворюється на незабутнє явище, яке згадуватимеш решту життя. І тільки очікування неминучої зустрічі, яка відбудеться вже по той бік смерті, скрашуватиме той сум, який виник в учнів після Христового Вознесіння. Зустріч, яка триватиме вічність, зустріч, яка не припиниться ніколи.
Саме до цієї зустрічі, як і апостоли, покликані ми.
