– І люби ближнього твого, як самого себе (Мф. 19:19).
Любов до ближнього має абсолютний вплив на нашу свідомість, і відповідно – наше життя. Любов задає напрямок руху нашого життя, між іншим, нелюбов, ненависть теж задає подібний вектор – тільки в інший бік: не зростання в чеснотах, розвиток (відкриття) природних талантів, як у випадку любові, а плекання в собі, зростання всього гидкого, що є в кожному з нас.
Подібний процес можна побачити на прикладі державних ідеологій: адже за авторитарних режимів, що відкидають Бога і запроваджують поклоніння земному лідерові, може відбуватися бурхливе зростання економіки, як це відбувалося в Радянському союзі чи нацистський Німеччині, попри це країни в підсумку зазнали цілковитої руйнації.
«Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа. Даремно встаєте ви рано і лягаєте пізно, їсте хліб, тяжко здобутий, тоді як Господь дає улюбленим Своїм спокійний сон» (Пс. 126:1,2). «Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє. Тільки Він – Твердиня моя і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки» (Пс. 61:2,3), – як мовиться, Соломон і Давид знали, що говорили: тільки з Богом ми можемо бути дійсно успішними в житті. А перебування з Богом неможливе без любові, «тому що Бог є любов» (1Ін. 4:8).
– Ложка дьогтю може зіпсувати бочку меду, – свідчить народне спостереження, і воно якнайкраще ілюструє те, що може спричинити навіть не ненависть, а неприязнь до якоїсь людини, групи людей у нашому доброзичливому ставленні до ближніх. І таке ставлення вже любов’ю не назвеш, бо справжня любов – це Божий дар, в якому не може бути жодних домішок, бо Господь наш «досконалий» (Мф. 5:48), як і Його дари.
Тому так важливо навіть не прощати, а для початку забувати, чи принаймні, не згадувати образи ближніх і не плекати в собі почуття помсти – це перший і найважливіший крок, ні те… щоб полюбити в євангельському розуміння цього слова своїх недругів, чи відвертих ворогів, а принаймні позбутися неприємних згадок про них і при слушній нагоді не повернути їм «вчетверо» (Лк. 19:8). Саме з цих важливих кроків починається справжнє прощення…
Це дуже важливо не для кривдників (вони досить часто навіть не здогадуються, що вчинили щось неправильно), це надзвичайно важливо особисто для нас: «Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився» (Євр. 12:15). – Цим гірким коренем у наших стосунках з ближніми, і навіть з близькими, цілком ймовірно може стати (втім, у тій чи іншій мірі обов’язково стане) неприязнь (вже не кажучи ненависть) до якогось негідного (на нашу думку) представника роду людського.
Тому вчімося прощати ближніх, вчимося приймати їх такими, як вони є, не заради них, а заради миру і спокою, душевного комфорту нас і наших близьких.
