Блаженство це звертає наш погляд до серця. Нинішній читач може подумати, що йдеться про «емоції», протиставлені «розуму», який для нього пов’язаний з мозком, з головою. Проте в стародавньому світі – у семітів, у греків, у римлян – інакше співвідносили частини тіла і функції душі. Юдеї пов’язували різні почуття далеко не лише з серцем. Гнів поміщався в носі, жалість – в утробі. Серце ж означало «внутрішню людину» взагалі, особливо ж – її розум і волю. У Євангеліях це означає те ж саме. Таким чином, наше блаженство говорить не про місце, де містяться наші почуття, а про джерело всіх наших дій і бажань. «Блаженні чисті серцем» можна перекласти приблизно так: «Блаженні ті, у кого чисте джерело життя» або «принцип існування».
Христос дуже наполягає на тому, що моральність, про яку Він учить, стосується саме серця. Жодна зовнішня праведність Його не задовольнить. Йому байдуже, що ми «добре поводимося»; Його не захоплює зовнішня чистота, яку Він бачить у фарисеїв. Якщо серце наше погане, ми нечисті, як би ретельно ми не мили руки (див: Мк. 7:3 і далі). Треба «звернути очі в душу» і очистити джерело наших дій.
Дуже багато означає, як ми діємо, не подумавши. По суті, не так вже важливо, що ми зробимо після доброго роздуму. Важливо, що ми робимо, не думаючи, – скажімо, якщо нас несподівано розбудити. Тільки це покаже в дійсності, які ми насправді.
«Чи дерево впаде на південь, чи на північ, воно лежатиме на місці, де впало» (Проп. 11:3). Звісно, падіння його готувалося довго, але впало воно відразу. Ми можемо зробити немало, готуючись до зустрічі з Богом, але все це – лише репетиція. Коли дійде до справи, ми, можливо, і не встигнемо як слід подумати. Якщо хтось нас кривдить і наша перша реакція – злість, неважливо, як ми вчинимо далі. Вічність може застати нас раніше цього. Отже, ми повинні очистити саме джерело наших реакцій, наших дій.
Зробити це можна тільки Святим Духом. Він посланий нам Богом як джерело води живої (див: Йн. 7:38). Тут доведеться уточнити. Багато століть християни надто різко розділяли природне і надприродне і тому запитували часом: «Це Бог чи я?» Якщо подумати, у цього питання не має сенсу. Треба питати: Бог чи біс діє в нашому серці. Це біс приходить ззовні, як чужий; Бог же діє зсередини нашого серця, нашої свободи. Ріки води живої течуть із нашої утроби. Нове життя витікає із самої нашої глибини; отже, те, що не виражає нас, не виразить і Бога.
Проте в певному значенні вірне і зворотне – те, що не виразить Бога, не виразить і нас. Людина покликана бути образом і подобою Божою, і благодать, дією Духа, відновлює в нас цей образ і цю подобу. Чистота серця – не наша «внутрішня справа». Нашу істинну серцевину дає нам Бог, Який живе в нас. «Живу вже не я, – каже апостол, – а живе Христос у мені» (Гал. 2:20). Наша якнайглибша суть – Сам Бог. Лише тому, що Він живе в мені, я можу назвати себе «я».
Західна людина високо цінує свою індивідуальність, і це нерідко заводить її в безвихідь. Вона не впевнена в ній, вона намагається затвердити її, щоразу в ній сумніваючись. Східні релігії, навпаки, прагнуть її розсмоктати, особливо буддизм з його вченням про «не-я».
Християнство стверджує і «я» і «не-я». Згідно св. Хоми, людська гідність полягає в тому, що людина – джерело своїх дій, як Бог – джерело Своїх. Наша свобода – тілесний образ Божої свободи. Але існує вона лише через те, що вкорінена в Богу. Істинне джерело того, що я – це я, – тільки Бог. Згідно святого Августина, Бог глибше в мені, ніж я сам. Бог – серце нашого серця.
Це означає, що в самій серцевині нашого життя прихована таємниця. Чисті серцем знають, що серце їх – у таємниці Божій, і тому постійно прагнуть не вважати джерелом свого життя самих себе.
Чисті серцем – це ті, чиє життя, чиї дії і думки йдуть із сокровенної глибини. Їх серце не просто створене Богом; воно невпинно оновлюється завжди новим життям.
Якщо ми зможемо очистити це джерело і дозволимо Богові відтворювати нас із сокровенної глибини, ми інакше житимемо і інакше бачитимемо. Як хто живе, так він і бачить. Навіть настрій, навіть травлення, і ті змінюють світ, який ми сприймаємо. І навпаки: як хто бачить, так і живе. Якщо світ для вас похмурий, і жити ви будете невесело. Якщо ж наше життя вкорінене в Богові, ми побачимо світ, як бачить його Бог. А Бог, у певному значенні слова, бачить тільки Бога. Не можна вважати, що в Нього – два стандарти, один для Себе, один для творіння. Він бачить усе у вічному і світлоносному баченні Себе Самого; тому Він і може сказати, що все «дуже добре» (Бут. 1:31).
Коли серце наше чисте, ми теж побачимо Бога. «Для чистих усе чисто» (Тит. 1:15).Чисті серцем не бачать зла в тому сенсі, в якому, згідно з пророком, не бачить його Бог (див: Авакум 1:13). Куди б вони не подивилися, вони бачать Бога, Який невичерпно і по-різному виявляє Себе.
Не треба розуміти це по-дитячому. Це не означає, що, побачивши метелика, ми розчулимося і вигукнемо: «Яка краса!» Чистий серцем може побачити Бога, дивлячись на побиту, скривавлену, розіп’яту людину. Звісно, до цього не дійдеш, не навчившись дивитися на метеликів. Християнські богослови нерідко вчили, що перший плід чистоти серця – уміння бачити світ. Окрім того, вони стверджують, що красу і велич Божі зуміє побачити лише той, хто бачить красу і велич Його творіння. Бачити правильно створений Богом світ – означає йому дивуватися.
