«Тому що все сотворене Мною є добре і гарне»
Дзеркало неба
Неподалік села, що потопало в зелені та квітах, примістилося маленьке озерце. У блискучій поверхні його блакитної води відбивалося небо. І здавалося, що то не озерце, а чарівний діамант лежить на м’якому килимі лугів. Удень у його кришталево чисті води заглядало сонечко,
а вночі над ним зустрічалися зорі з місяцем.
Дерева, квіти і трави тремтіли від радості, втішаючись тим шматочком неба, що впав додолу і перетворив це забуте місце на землі в райський куточок.
Але одного разу на ставок налетів табун диких гусей. Їхнє пронизливе ґелґотання зруйнувало тишу і спокій у тому дзеркалі неба. Гуси були дуже практичними створіннями. Їх не зворушували подуви легкокрилого вітру, їм було байдуже до чудових відображень у блискучій поверхні озера. Вони кинулися в воду і в пошуках їжі почали кроїти дно озера. “Їсти і товстіти”, – це була їхня улюблена фраза. Хляпанина, бруд, крик… Пір’я і болото навкруги.
Жаби, риби та всі інші жителі озера за кілька хвилин зникли в ненаситних волах гусей. Поверхню озера покрив намул із розритого дна.
Увечері, коли в долину повернулася тиша, перша зірка даремно шукала своєї домівки на землі, і місяць у каламутній воді не зміг побачити свого срібного обличчя. Озерце стало просто великою калабанею, в якій не було нічого живого.
Вітер поніс цю вістку хмарам. Хмари розповіли її зорям, місяцю й сонцю. У кронах верб заплакали соловейки, затужили жайворонки. У цьому закутку села вже не було видно неба.
Подумай
- Бог дав тобі тіло. Воно є немовби чистим ставком, в якому відбивається небо.
- Ти маєш дбати про своє тіло і шанувати тіла інших людей.
- Бог створив жінок і чоловіків. Вони одружуються, народжують дітей. В їхніх оселях панує любов і злагода. Такі родини подобаються Богові.
Я буду молитися за те, щоб моя сім’я була міцною та щасливою.
