«Тому що всі ми є братами та сестрами»
Каспер – щасливий мандрівник
Колись давно жив на світі юнак на ім’я Каспер. Щоб заробити собі на хліб, він мусив багато працювати: молотив зерно, підковував коней, стриг овець, деколи писав листи, грав на скрипці або ж співав пісень на вулицях і майданах.
Одного разу Каспер потрапив у незнайому місцину. Був він такий утомлений і голодний, що аж заплакав. Та раптом удалині хлопець побачив величезні мури та вежі замку.
– Там я точно знайду якийсь заробіток, – подумав Каспер. – У таких замках живуть хіба що королі, тож там завжди багато роботи.
Ця думка дуже підбадьорила Каспера, і він рішуче попрямував до замку. Підійшовши до дверей, постукав, але ніхто не відповів. Хлопець обережно відчинив двері й увійшов без запрошення. Оглянувся навколо і побачив, що знаходиться у великій розкішній залі. Підлога була застелена дорогими килимами. У кутку стояв камін, в якому потріскували дрова. Посередині кімнати стояв стіл, а на ньому лежала подушечка з червоного оксамиту. На тій подушечці виблискувала золота корона, оздоблена великим дорогоцінним камінням.
Від захоплення Каспер аж рота відкрив.
– Мабуть, я дуже втомився, і всі ці дивні речі мені примарилися, – сказав він сам до себе. – Мушу щось з’їсти і добре виспатися. Юнак обійшов усі кімнати цього великого замку.
Він побачив багато цікавих речей, але не знайшов жодної живої людини. Даремно гукав, даремно кликав, ніхто не озивався.
Врешті Каспер потрапив на невеличке горище. Там було дуже мало світла, але хлопець зауважив на підлозі старий матрац, біля нього – столик, а на ньому – шматочок черствого хліба і глечик з водою.
– Нічого я сьогодні не зробив, тому й не заслужив кращого. Переночую в цьому скромному куточку і підкріплюся простенькою вечерею.
З’ївши хліб і запивши його водою, Каспер міцно заснув. А уві сні він побачив прекрасного білого лебедя, який, наблизившись, промовив:
– Будь королем! Ось твоя корона.
Каспер прокинувся бадьорим і веселим. Пригадавши свій дивний сон, він мило усміхнувся і попрямував до виходу. Але, проходячи через велику залу, юнак тепер уже насправді побачив білого лебедя, що граційно змахнув крилами і здійнявся в повітря. Трохи пролетівши, птах сів на стіл біля корони. Касперові знову пригадався сон. Він узяв корону і поклав її собі на голову.
Саме в ту мить білий лебідь зник. Натомість у кімнаті з’явилася прекрасна принцеса. На ній була чудова біла сукня, прикрашена перлинами і шовковими стрічками.
Дівчина підійшла до Каспера, взяла його за руку і сказала:
– Упродовж багатьох сумних літ, які я провела в цьому замку, ти – перший мандрівник, який узяв лише те, що заслужив. Інші об’їдалися і обпивалися до нестями, вдягалися в дороге вбрання, а свої брудні лахи та черевики кидали на чисті простирадла. Твоя чесність, юначе, розірвала прокляття відьми і звільнила мене від чарів. Тепер ти можеш стати господарем цього замку – королем, а я, якщо хочеш, буду твоєю королевою. Каспер, звісно, одружився з принцесою, і жили вони довго та щасливо.
Подумай
- Кожна людина має право надіятися, що інші будуть шанувати її речі.
- Марнувати час і нічого не робити, замість того, щоб вчитися чи працювати, – це те саме, що обкрадати свою сім’ю, користуватися речами і благами, які тобі не належать.
- Нищити речі, які належать усім, – це одна з найбільших крадіжок.
- Слід також шанувати думку та права інших, дбати про їхнє добре ім’я. Якщо ми погано говоримо про інших людей, то немовби забираємо їхнє добре ім’я.
Я ніколи не візьму жодної речі, яка мені не належить, і буду шанувати речі інших людей.
