«Тому що Бог є правда»
Це насправді був хвалько
Варнава був старим задавакою і хвальком, який усім страшенно набрид. Одного осіннього дня він виголосив:
– Я можу вбити будь-яку небезпечну тварину, яка живе в цьому лісі. Тоді ви всі наввипередки будете просити в мене автографи, захочете зі мною сфотографуватися.
– Ти що, купив суперрушницю? – поцікавився хтось із присутніх.
– Ні, – гордо сказав Варнава, – я зробив собі сопілку!
Всі почали голосно сміятися, а Варнава зверхньо дивився на них, немовби кожному роблячи виклик:
– На сопілці я можу відтворити голос будь-якої тварини: вовка, бобра, єнота…
Варнава пішов до лісу і почав вдавати на сопілці голос оленя. Молодий олень, почувши цей клич, виглянув з густого лісу. Варнава швидко зарядив рушницю, прицілився і вистрілив. Олень упав на землю мертвий.
Велика руда рись, почувши голос оленя, побігла в тому напрямку. Від думки про смачний обід вона аж облизувалася. Побачивши Варнаву, рись зупинилася і єхидно посміхнулася. Варнава не встиг набити рушницю, але швидко схопив сопілку і почав наслідувати голос лева.
Це налякало рись, і вона погнала до лісу так швидко, немовби вже відчувала на хвості зуби справжнього лева.
Але голос лева почула не тільки рись. Думаючи, що то її приятель вполював смачну вечерю, до місця, де сидів Варнава, направилася голодна левиця. Побачивши Варнаву левиця хитро посміхнулася. Варнава миттю схопив сопілку і почав вдавати голос ведмедя. Цим він дуже налякав левицю, яка тікала так, немовби відчувала на хвості кігті справжнього ведмедя.
Проте не тільки левиця почула голос ведмедя. Його почув також великий бурий самотній ведмідь, який з надією побіг на ті звуки, сподіваючись, що зараз зустріне свого приятеля. Але зустрів лише Варнаву, і з’їв його.
Цей старий хвалько Варнава завжди занадто високо задирав носа.
Подумай
- Треба навчитися не боятися правди, навіть тоді, коли це дається дуже важко.
- Розказувати про себе казочки, щоб здаватися кращим від інших, або вихвалятися і задирати носа – це вкрай нерозумно. Така поведінка забирає в нас приятелів.
- Дуже важливо не повторювати пліток, не патякати язиком направо і наліво.
- Слід задумуватися над тим, що говоримо, і завжди говорити те, що думаємо.
- Чудово, коли ми говоримо іншим приємні слова просто так, а не тоді, коли щось хочемо навзамін.
Я дуже хочу, щоб інші могли мені довіряти.
