«Тому що люди не є речами»
Чудовисько із зеленими очима
Зайчик Отто і білка Ліно були найкращими друзями.
Від весни до пізньої осені на галявині Трьох Дубів поміж кронами дерев лунали їхні голоси. Здалека дещо з погордою дивилася на них сорока Піні і тяжко зітхала: найбільшою її мрією було заприятелювати з Ліно. Як гарно було б разом з ним з самісінької вершини дуба споглядати за заходом сонця. Вона, однак, не хотіла, щоб їм перешкоджав отой смішненький зайчик Отто. Він не вмів ані літати, ані скакати по деревах, до того ж у нього був такий жалюгідний куций хвостик з білим хутром на кінчику.
Піні сумувала. З-поміж листя за нею спостерігало двоє злих зелених очей. Це були очі старого чудовиська, яке, залишаючись непоміченим, постійно тримало сороку в полі зору:
– О, як чудово могли б ми проводити час з красенем Ліно, – роздумувала вголос сорока.
– Але ж ні, він вибрав того нікчемного зайчика, – дошкуляло чудовисько.
– Так, саме так.
– Якщо ти дійсно бажаєш, щоб Ліно був тільки з тобою, то це легко можна влаштувати.
– А що треба зробити?
Чудовисько шепнуло сороці кілька слів. Сорока на знак згоди кивнула головою. Дочекавшись, коли Ліно подався до своєї домівки, щоб з’їсти підвечірок, сорока злетіла вниз і сіла біля Отто.
– Ти сам? – запитала вона.
– Так, але ненадовго.
– Дивно, що ти приятелюєш із тим Ліно. Усім навколо він розповідає, що бавиться з тобою тільки з жалю.
Бідному зайчикові на очі враз набігли сльози.
– А ще він сказав, що ти нічого путнього робити не вмієш. Навіть на гілці втриматися не можеш, – допікала сорока.
Нічого не відповівши, зайчик Отто втік і заховався у своїй нірці, а вдоволена Піні змахнула крилами і сіла на гілку дерева.
– Чудова робота! – сказало чудовисько із зеленими очима. Тепер тобі потрібно… – і знову щось прошепотіло сороці на вухо.
Коли прийшов Ліно, Піні на нього вже чекала.
– Ти не повіриш, але я випадково почула, як Зайчик говорив, що ти поганий товариш, хвалькуватий і зарозумілий, що любиш командувати.
– Насправді?
– Очевидно, а ще він сказав, що ти нудний, що з тобою нецікаво.
Ліно це дуже вразило:
– Не буду більше бавитися з Отто, – ледве видушив він із себе.
Це були саме ті слова, яких чекала Піні.
– Ти можеш бавитися зі мною, – запропонувала сорока.
– Добре, – відповів Отто.
Наступного дня Ліно і Отто почали звинувачувати одне одного і зарікатися:
– Ніколи більше я не буду з тобою дружити!
Сказавши ці слова, вони розійшлися в різні боки. Ліно й Піні попробували бавитися разом, але нічого доброго з цього не вийшло. Сорока мала великий твердий дзьоб, тому і на Ліно щодня з’являлися все нові й нові синяки. Піні була дуже розчарована, а Ліно з жалем почав згадувати, як чудово бавився він колись із зайчиком у траві… На галявині Трьох Дубів стало дуже сумно. Тільки чудовисько з зеленими очима хитро посміхалося, ховаючись поміж листям.
Подумай
- Поводитися з людьми як з речами або як зі своєю власністю – це страшенно несправедливо.
- Дружбу не можна купити за гроші. Щоби з кимсь дружити, не обов’язково розлучати його з близькими.
- Щоденно дякуймо Богові за тих людей, які нас люблять, допомагаймо одне одному і шукаймо нових друзів.
- Ненависть і заздрість – це головні причини нещастя.
Я завжди буду чесним/-ою з людьми, які мене люблять.
