- «А ми знаємо, що закон добрий, якщо хто законно вживає його». (1Тим. 1:8).
- «Чи ми знищуємо закон вірою? Зовсім ні; але закон стверджуємо» (Рим. 3:31).
- «Закон Господній непорочний, душу оживляє» (Пс. 18:8).
- «О, як люблю я закон Твій! Цілий день думки мої про нього» (Пс. 118:97)
Ми і кроку не можемо ступити без правил, до яких багато кого з нас привчили в самому ранньому дитинстві батьки. І в дитячому садку ми звикали до якихось правил. І в школі. Грали в дитинстві з однолітками в ігри за певними правилами. Подорослішавши, стали жити вже за дорослими правилами. Власне – за законами. Ми шануємо Конституцію, Цивільний кодекс, Правила дорожнього руху. Особливо шануємо Карний кодекс. Визнаємо закони природи, зважаючи на них. Нову річ у магазині купляємо – з інструкцією знайомимося. Тобто, у принципі, ми не проти правил і законів, хоча іноді через лінощі, безпечність і безвідповідальність можемо їх обходити.
Через те мені і дивно так часто зустрічати християн, які різко висловлюються проти Закону Мойсеєвого. Висловлювання на кшталт «Я не під законом, а під благодаттю», «Це був Старий Завіт, а ми живемо в Новому!» – сигналізують про певну християнську субкультуру. Про цілий пласт віруючих людей, які не приймають постулати того самого Писання, яке «богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності; нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:16-17). Адже коли апостол Павло писав ці рядки Тимофію, він мав на увазі саме Старий Завіт!
Думаю, що тут задіяне декілька факторів, з якими мені хочеться розібратися задля обопільної користі своєї і читача.
Передумовою до подібного розуміння є, як не дивно, сама Біблія. Вірніше, її сучасне оформлення. Вона представлена у вигляді двох частин, одна з яких названа «Старий Завіт», друга – «Новий Завіт». З першого ж погляду виникає відчуття: віджиле, непотрібне і нове, актуальне. Крім того, книги першої частини досить важкі для розуміння сучасній людини, книги другої – зрозуміліші, що теж не сприяє популяризації «закону і пророків».
Отже, уявимо, що втомлена від гріхів душа, яка настраждалася від свого безбожництва, звертається нарешті до Бога, призвавши ім’я Ісуса Христа, Спасителя. Відкриває вона Біблію і що там бачить? А бачить вона там Новий Завіт, в якому йдеться, власне, про улюбленого Господа, Його дивні справи, Його милість, добрість, зцілення, Його самопожертвування. І бачить Старий Завіт, в якому, на перший погляд, тільки і йдеться, що про прокляття і покарання, про вбивства і насильство, про різанину, поневолення, полонення, поневіряння, криваві жертви і криваві війни. Жах! Контраст явно не на користь «закону і пророків». Мені здається, що новонавернений підсвідомо ототожнює Новий Завіт з власним спасінням і новим життям у Христі, а Старий Завіт для нього символізує колишнє безбожне життя з його жорстокістю і безглуздям.
Тут би зустріти людині мудрого наставника, який розвіє таке поверхневе ставлення, допоможе розгледіти за людським беззаконням і справедливими, але кривавими війнами, описаними в Старому Завіті, істинну суть Закону Мойсеєвого. Але таке відбувається досить рідко. Не зустрічається мудрий наставник. А новонавернений читає Новий Завіт, і йому на очі попадаються рядки, які тут же приживаються на «благодатному» ґрунті його змученої душі. Душі, яка живе у світі, де будь-який закон або указ, виданий владою, на жаль, сприймається часто як чергова спроба поневолити просту людину, обдурити, вижати з неї усі соки. Де саме слово «закон» вже викликає відразу.
А в Новому Завіті написано:
- «…ви не під законом, а під благодаттю» (Рим. 6:14);
- «…бо кінець закону – Христос». (Рим. 10:4);
- «…законом ніхто не виправдається перед Богом» (Гал. 3:11).
- «Христос відкупив нас від прокляття закону» (Гал. 3:13);
- «Якщо ж дух вас провадить, то ви не під законом» (Гал. 5:18);
- «…бо закон нічого не довів до досконалости» (Євр. 7:19) та ін.
Але давайте розберемося, про що говорять ці рядки з Послань апостола Павла і про що вони не говорять? Для чого був даний Мойсеїв Закон, і чи є для нього місце в наш час? У чому суть Старого Завіту і в чому – Нового? І чи існує між ними різке протиставлення?
Почну з того, що за часів Христа і апостолів ніякого Нового Завіту не було. Ми сьогодні, читаючи Новий Завіт, подумки беремо записані на папері рядки і вкладаємо їх у вуста Ісуса, Який жив дві тисячі років тому. Але насправді усе було якраз навпаки. Приступаючи до служіння, Ісус не читав Євангелій і Послань апостолів про Своє Власне життя і вчення. Він говорив, проповідував і учив, ґрунтуючись тільки і лише на «законі і пророках». На тому, що ми називаємо Старим Завітом. Подумки відокремте від Біблії Новий Завіт. На те, що залишилося, і спирався Ісус. Усі Свої заяви про любов, милість і прощення Він робив на підставі Тори, Мойсеєвого Закону. Власне, Христос і був втіленням і виконавцем Свого ж Закону. Він прийшов не порушити Закон, а виконати (див.: Мф. 5:17).
Господь стверджував, що Писання і Закон Мойсеїв говорять про Нього (див.: Лк. 24:44-45; Ін. 5:39). По-перше, як про Бога любові і турботи, Який дав людям збірку земних правил, – закон – для їх взаємин зі Всевишнім і один з одним, щоб вони могли ужитися разом, не повбивавши один другого. По-друге, як про Бога-Месію – через діяння пророків і їх проповіді. І все це дійсно було про Нього, про Сина Божого (див.: Ін. 1:18). У першому випадку – як про Бога-Духа, у другому випадку – як про Бога-Людину.
Сам Христос – наш Авторитет – ніколи не висловлювався негативно про Свій же Закон! Більше за те, Він заявляв, що жодна йота, жодна риска не перейде із Закону, поки не настане Царство Небесне. Що ж мав на увазі апостол Павло, висловлюючись негативно про Божі встановлення?
Вищеназваний апостол боровся не із самим Законом, а з неправильним його використанням. Закон, як зведення правил, був даний унаслідок злочинів (див.: Гал. 3:19), щоб допомогти людям у влаштуванні їх земного життя, нагадуючи, що можна робити, а чого не можна. Але з часом юдеї стали вважати, що виконання заповідей гарантує їм вічне життя (див.: Ін. 5:39). От забавна паралель. Даючи пожертву на якусь благу справу, я можу думати, що цим купую собі місце на небесах. А даючи багато-багато таких пожертвувань, я можу вирішити, що жадане місце в раю мені вже просто належить. Залишається тільки славити Бога за те, що я такий хороший – фарисей, а не митар! (Див.: Лк. 18:11.) І раптом приходить Сам Законодавець і каже, що заповідь ця хороша і виконувати її потрібно (див.: Мф. 23:23), але її призначення ніяк не пов’язане з придбанням місця на небесах. Її мета – навчити людей любити один одного, ділячись з ближніми своїм майном. А допуск на небеса залежить від особистісних стосунків людини із Самим Законодавцем.
Ось Павло, кажучи про Закон Мойсеїв, і намагається розділити ці дві сфери – земну і небесну. Він бореться з проявами неправильного використання Закону, коли буква використовується без розуміння духу. А торкаючись, зокрема, ритуальних правил, він дійсно має на увазі, що храмова система жертвопринесень зжила себе з приходом Христа. Про це і говориться в Посланні до Євреїв. Отже, не Закон спасає від гріха, а Сам Бог у Христі.
Але для земного життя, стверджує Павло, моральний закон добрий, хто виконує його, живим їм буде, і вірою Закон затверджується, а не скасовується. Хіба християнину не потрібні заповіді «не вкради», «не перелюбствуй», «не роби кумира» і багато інших, які цілком застосовані до сучасного життя? Наприклад, не мститися, шанувати старість, нагодувати ворога, повернути втрачене сусідом майно, давати відпочинок землі, не лихословити, не ручатися за людей, не давати порожніх обіцянок і багато що інше, наказане в Старому Завіті.
Коли сучасні християни кажуть, що жити потрібно просто по любові і за Духом, мені хочеться запитати: а як це? «Любов», звісно, гарне слово, але кожен розуміє його по-своєму. Тому Бог і дає у Своєму Законі визначення – на кожен конкретний життєвий випадок – те, що таке справжня любов! Там десятки заповідей про те, що треба робити, і ще більше – чого не треба робити, щоб виявити справжню любов. І Дух Христовий ніколи Своєму ж Закону суперечити не буде. А в нас часто «за Духом» означає: як мені самому захочеться! Бачив я нещодавно, як пастор (!) знущався з нещасного кота. І думається мені чомусь, що старозавітне покарання у вигляді побиття палицями йому не завадило б. Може, зрозумів би, що про слабких дбати потрібно, а не мучити. Але ж йому Закон Мойсеїв не писаний. Він «по любові» живе і про неї проповідує, знущаючись між проповідями над беззахисними.
Такий кричущий приклад я для яскравості навів. Насправді ми усі такі. Може, не усі такі жорстокі, але усі ми порушуємо заповіді, які є вираженням любові, і зневажаємо любов, яка є виконанням заповідей закону. Бо Закону Божого не знаємо! Не знаємо і не розуміємо його суті – того, що він даний нам на благо, щоб врятувати нас від бід. А через це і сприймаємо його як тягар, як щось чуже і непотрібне, як те, що можна виконувати, скриплячи зубами. Так багато хто, сідаючи в автомобіль, пристібає паски безпеки на догоду прискіпливим поліціантам, не розуміючи того, що це треба для їх же блага, для рятування їх життя у випадку аварії.
У Старому Завіті багато історичних книг. У них розглядається період історії майже в 5000 років, на тлі якого описуються спроби окремих людей жити по-божому серед тотального безбожництва. Новий же Завіт – це, спрощено кажучи, збірка біографічних книг про одну Особу. У них часовий аспект взагалі не важливий, у них акцент ставиться на житті Бога в тілі і Його вченні, на Його смерті і воскресінні. Тому Старий Завіт і виглядає якимсь криваво жорстоким на тлі Нового. За п’ять тисяч років багато злочинів сталося і багато суворих покарань Бога за них відбулося.
Але суть у тому, що і за часів Завіту Нового жорстокості було анітрохи не менше. Сама хресна бузувірська смерть нашого Господа є тому підтвердженням. Просто цієї жорстокості майже не видно за діяннями Ісуса, Його любов’ю, Його наукою. А нам підсвідомо хочеться жити в безпечніші і гуманніші часи, ніж були колись. І ми ідеалізуємо новозавітні часи, ототожнюючи їх з нашим часом і нашим спасінням. Мовляв, у Старому Завіті були жорстокість, кров і жертви, а в Новому – милість, любов і безпека. Ми хочемо себе заспокоїти – і це зрозуміло. Спрацьовує інстинкт самозбереження. Але правда полягає в тому, що світ не змінився. Диявол не змінився. Люди не перестали народжуватися з вродженою схильністю до зла. Жорстокості навколо нас повним-повнісінько, і зараз просто ми або не знаємо про неї або не хочемо знати. Тобто не був Старий Завіт якимсь особливо жорстоким, щоб від нього відвертатися заочно. А вже тим більше – випліскувати немовля разом з брудною водою: благодатний Закон Божий, Мойсея і пророків разом з тим злом, що накоїли люди, переступаючи цей благодатний Закон.
Павло пише про те, що Закон був вихователем, вів до Христа (див.: Гал. 3:24). Хтось ці слова сприймає як одноразову акцію. Мовляв, колись у минулому Закон привів когось до Христа, а до нас зараз це жодного відношення не має. Частково це правда. У тому сенсі, повторюся, що спасає від гріха не виконання Закону, а Господь, Який прощає гріхи. Але в моральній сфері цей самий Закон для мене і до цього дня актуальний. І хороше його знання допомагало мені не раз. Допомагало зрозуміти, що я не в Дусі Божому перебуваю, а у своїй злій гріховній природі. Звісно, якщо нас дух провадить, то ми не під Законом (див.: Гал. 5:18). Але як часто ми втрачаємо присутність Духа, навіть не помічаючи цього! Ось тут заповіді Божі, спливаючи в моїй свідомості, знову і знову показують, що я на небезпечному шляху, що я не люблю Бога і ближнього.
Таким ось чином Закон направляє мене до життя в Дусі Божому – через моє покаяння до Божого прощення, до Його любові. Благодатний, добрий і славний Закон Божий, який так любили цар Давид, апостол Павло і наш Господь. Мій путівник до Христа. Щоденний і багаторазовий!
