Уривки для читання: Лк. 22:54-62; Ін. 13:33-38; 18:1-11
З дванадцяти учнів Петро далі за усіх пішов за Ісусом хресним шляхом. Разом з іншими учнями він брав участь у Тайній Вечері. Пізніше він вирушив з Ісусом у сад Гефсиманський і, як і його побратими, заснув, поки Ісус у тяжкій молитві готувався зустріти Свою долю. Коли храмова варта разом з Іудою прийшла заарештувати Ісуса, Петро, не бажаючи здаватися без бою, схопився за меч, але Ісус зупинив його. Разом з усіма Петро втік з Гефсиманії, втім, пізніше, дізнавшись, що Ісуса відвели на допит у будинок первосвященика, пішов за Ним. Не бажаючи потрапляти людям на очі, в очікуванні новин він сховався у дворі.
Але далі хресним шляхом Петро не пішов. Востаннє він побачив Ісуса, коли того відводили на черговий допит, і тоді Петро в жаху розуміє, що не виправдав Ісусової довіри, зрікся Його, відмовився визнати себе Його учнем. Петро дійсно йшов за Ісусом довше за інших, але і він не витримав, зійшов з хресного шляху задовго до суду і смерті Ісуса. Ні Петра, ні його побратимів, окрім Іоанна, не було біля підніжжя хреста, коли розпинали їх Учителя. Тому, якщо ми подивимося на хресний шлях Ісуса очима Петра, ми побачимо його очима учня, який у скрутну хвилину виявив легкодухість і не витримав випробування. Та все ж саме падіння Петра дозволяє нам поглянути на Ісуса під новим ракурсом.
Вчинок Марії з Вифанії став свідоцтвом її безмежної відданості Ісусу і упокореного усвідомлення того, що Ісусу треба було померти. Петро любив Ісуса не менш віддано, не раз говорив про те, що готовий померти за Нього, до того ж говорив щиро. От тільки, на відміну від Марії, Петро не міг змиритися з необхідністю Ісусової смерті. Сам він готовий був віддати за Нього життя, але мінятися з Ним ролями він не хотів. Ось тут він і втратив істинну суть учнівства, цим і прирік себе на падіння. І тільки після свого падіння він, нарешті, зрозумів, що означає бути учнем Ісуса, подивився на Ісуса іншими очима. Петро був одним з тих людей, хто не може осягнути істини, не припустившись помилки. Йому знову довелося стати перед фактом, що, чинячи по-своєму, він нічого не досягне, і лише тоді він зміг підпорядкувати свою волю Богу. Але якщо Божа любов покрила усі наші помилки і поразки саме на хресті, то де тоді як не на хресному шляху можна не боятися впасти, щоб підвестися знову. А Петрове падіння тільки ще раз підкреслило могутність Божу.
Прочитуючи Євангелія, ми дізнаємося про Петра більше, ніж про будь-якого іншого учня. Петро першим вступав у розмову, першим починав будь-яку справу, частіше бував у центрі уваги, часто вів за собою інших. Коли Ісус запитував думку учнів з того чи іншого питання, Петро виступав за усіх. Він був енергійний, імпульсивний, палкий, самовпевнений. Петро знав відповіді на усі питання, і сміливо заходив туди, куди не наважувалися проникнути навіть ангели. У нього було багато прекрасних рис. Він умів повести за собою інших, мав завидне завзяття, мужність і наполегливість. Петро був безмежно і щиро відданий Ісусу і найбільше на світі хотів бути Його учнем. Ісус і сам ставив його першим серед дванадцяти апостолів.
Усе ускладнювалося лише тим, що Петро розумів місію Ісуса по-своєму – помазаник Божий мав звільнити Ізраїль, і Петро готовий був всіляко Йому в цьому сприяти. Тому, коли Ісус сказав учням, що шлях до спокутування лежить через Його страждання і смерть, Петро не хотів навіть чути про це. Адже смерть Ісуса означала б поразку, а Петро усім серцем бажав, щоб Ісус досяг успіху. На той час, коли Петро сидів поряд з Ісусом за трапезою, що перетворилася на своєрідний прощальний бенкет, усім було очевидно, що Ісусу загрожує серйозна небезпека. Розмова йшла в основному про розставання, про зраду і біду, що гряде. Але Петро і тут відрізнився: він сказав, що постоїть за Ісуса, що заради Його порятунку, він не роздумуючи, віддасть життя. Можливо, хтось з учнів вже подумував про те, що непогано було б непомітно вислизнути з-за столу і повернутися в Галилею. Але Петру не спадали подібні думки. Усі інші могли залишити Ісуса, але тільки не він. Петро був готовий до усього. Адже наставав вирішальний момент, і Петро мав бути упевнений в успішному результаті. Навіть якщо йому належало пожертвувати собою, він помер би героєм, загинув би за праве діло.
Але чи не занадто самовпевнено поводився Петро? Відповідь ми дізнаємося досить скоро, адже випробування станеться незабаром: для арешту Ісуса в Гефсиманію прибув цілий загін добре озброєних вояків, готових до опору. На одинадцять учнів, що залишилися з Ісусом, припадало лише два мечі. Один з них був у Петра, і він не забарився задіяти його. Цей вчинок навряд чи слід вважати безрозсудним – учні могли б відвернути варту і дати Ісусу шанс сховатися під покривом ночі. Ісус зміг би врятуватися, можливо ціною життя Петра. Але хіба міг Ісус прийняти таку жертву? Замість цього Ісус каже (і Петру довелося підкорятися): «Сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?»
Отже, Петро довів свою мужність, ризикуючи власним життям заради Ісуса. Біда лише в тому, що він не зумів до кінця зрозуміти ні самого Ісуса, ні суті учнівства. Петро хотів самостійно скласти список обов’язків: для Ісуса – месії, для себе – зразкового учня. Ісусу він відвів роль завойовника, собі – роль «правої руки», вірного помічника в досягненні успіху. Заради Ісуса, заради Його перемоги він навіть поставив на кін власне життя. Лише одного він не розумів (та і як він міг тоді це зрозуміти?) – не розумів, чому шлях до перемоги Ісуса лежав через поразку і смерть. Петро віддав би усе, щоб врятувати Ісуса від хреста, але супроводжувати Його на хрест він не зважився.
Тому, коли Ісус утримав його руку з мечем, Петро втік разом з іншими учнями. Він хотів врятувати Ісуса, але коли той відмовився від допомоги, Петро нічого вже не міг для Нього зробити. Проте і тоді Петро, на відміну від інших учнів, зумів довести свою любов до Ісуса. Як сказано в Євангелії, він пішов за учителем здалека – розчарований учень Месії, що не відбувся. Але все таки ще учень. Він залишився у дворі первосвященика, щоб дізнатися про подальшу долю Ісуса, Який був для нього не просто борцем за праве діло, а тим, кого він любив і шанував, за яким він і тепер готовий був слідувати попри те, що той явно зазнав поразки, та і сам Петро вже зовсім не розумів, що відбувається.
Саме в цей момент і відбувається падіння Петра. Чи дійсно ним керував страх, як прийнято вважати?
Страх, що його заарештують як Ісусового учня? А може, річ у тім, що йому не хотілося мати нічого спільного з Месією, що не відбувся? Чи не соромився він визнати себе послідовником людини, яку вважали Месією, але яка так явно не підходила для цієї ролі? Можливо, розмова навколо багаття йшла про інших месій-невдах. Адже були і такі самозванці, які обіцяли своїм послідовникам владу і золоті гори, але всі як один загинули від рук римлян – коротке життя, безславна смерть. Можливо, присутні у дворі первосвященика зараховували до них і Ісуса, Який, здавалося, швидше за інших виявився невдахою.
Петро зрікся Ісуса, не захотівши з’явитися перед усіма в ролі учня месії, що не відбувся. Адже він як і раніше дивився на Ісуса крізь призму власного уявлення про Месію, а мету учнівства бачив у тому, щоб допомогти Ісусу досягти успіху і розділити з Ним радість перемоги. Саме тому на нього чекала повна поразка. І хоча він пішов далі за інших учнів, виявив більше мужності, виявився більш відданим, врешті-решт його легкодухість проявилася сильніше за інших. Відкинувши ідею про хрест, він не зміг піти хресним шляхом за Ісусом.
