«І коли Він (Ісус) був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, – прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй» (Мк. 14:3-5), – якщо хто не в курсі, то 300 динаріїв – це річна зарплатня поденного робітника. Звісно, якщо йому пощастить працювати цілий рік. А тут така безглузда щедрість: вилити цілий статок на голову! Навіть, якщо це голова Сина Божого… Через те не дивно, що багато хто обурився цим вчинком. І це був не тільки Іуда Іскаріотський (див. Ін. 12:6).
«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – але дивишся на цей приклад і розумієш, що навряд моя власна реакція на цей вчинок сильно відрізнялася від людей, які на той момент там були. Ну, не зміг би зробити це, навіть якщо була така можливість… Єдине, що хоча б трохи тішить, так це той факт, що не вдаюсь до самообману, як часто любимо роботи всі ми: «от якби в мене була можливість, то неодмінно зробив би все відповідним чином…» Ні, не зробив, бо і можливості такої не маю, і склад розуму не дозволив би такий щедрий вчинок. Втім, Господь навряд чи чекає такого від мене… Хоча, хто знає, адже Він краще за нас знає нас самих, і в кожного буде чимало спроб і можливостей послужити ще за земного життя Творцеві. Навіть і не таким приголомшливим чином.
А стосовно цієї жінки… Можна лише порадіти за неї: «Вона добре діло зробила для Мене… Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила» (Мк. 14:6,9). Ну, а мені залишається лише надіятися на милосердя Господнє і тихенько, не нав’язливо просити в Нього таку міру любові, щоб належного часу також спромігся на вчинок, який… А яка вже тоді буде різниця, яким саме буде цей вчинок і що буде після нього. Адже тим, хто дійсно любить Бога – все можливо і, що найголовніше, їм ніщо не може замінити цієї любові.
Автор: Михайло Лукін
