Після того, що сталося з Марією, ми з вами вже не можемо «підійти до хреста» без її сприйняття Ісуса. Як і їй, нам може бути незрозуміла Його послідовність. Розуміння, можливо, прийде пізніше. Але спершу разом з Марією ми повинні розділити переконаність (і наслідувати приклад) Ісуса в тому, що, ступивши на хресний шлях, Він виконує Отчу волю і здійснює усе необхідне для нашого спасіння. З людського погляду Ісус не мав померти. Його смерть не можна вважати справедливою або заслуженою: це було узаконене вбивство, і ми усі це пречудово розуміємо. Та все ж Ісус змирився з несправедливістю Своєї смерті на знак послуху Отцю. Саме це має стати відправною точкою на нашому власному хресному шляху – подібно до Марії, ми повинні змиритися з цим і, ведені любов’ю, йти іноді незбагненною дорогою послуху до самої смерті, як це для нас зробив Ісус.
Ми вже відмічали змішані почуття під час вечері у Вифанії: радість друзів Ісуса, що знову приймали Його у своєму колі, перемішалася з тривогою і похмурими передчуттями. Це відбилося і на вчинку Марії, що виражає її радість від присутності Ісуса і передбачає Його смерть. Узливання мира ознаменувало собою і те, і друге, адже не даремно благовонні олії і мазі в той час мали двояке значення. Під час свята їх аромат символізував веселощі і піднімав настрій – у Старому Завіті вони названі «єлеєм радості». Але ароматні олії використовувалися також і для помазання і бальзамування покійних. Пахощі тоді перебивали запах смерті і полегшували біль скорботних.
Розповідаючи про те, як Марія злила на Ісуса дорогоцінний нард, Іоанн як би включає почуття нюху читача, щоб той міг краще уявити собі те, що відбувалося: «Дім наповнився пахощами мира». Вчинок Марії буквально і образно змінив атмосферу, що панувала в домі. Приймаючи неминучість смерті Ісуса, вона показує свою відданість до Нього таким дивним чином, і її любов розсіює тривогу і страх. Звісно, Марія була не в силах полегшити страждання Ісуса. Сморід смерті неминуче нагадує про її реальність. Але аромат любові преображає його. Марія відчуває, що саме любов спонукає Ісуса добровільно прийняти смерть, і тому, відповідаючи Йому своєю любов’ю, розділяє Його біль. Радість як і раніше змішується з відчуттям близької втрати. Але любов Марії вбирає в себе обидва ці почуття. Аромат її наповнює собою дім.
Проте, деякі з присутніх побачили у вчинку Марії лише безглузде марнотратство. Щедрість її дару, бажання востаннє виразити свою безмежну відданість Ісусу були недоступні їх розумінню. Вони бачать лише негативний бік: «До чого таке марнотратство, а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?». Їх реакцію зрозуміти неважко: турбота про убогих завжди була однією з найбільш гідних захоплення юдейських чеснот. Ісус сам закликав багатого юнака, що заявив про своє виконання усіх заповідей, продати увесь свій маєток і роздати гроші бідним. Але цього вечора у Вифанії Він відмовляється вислуховувати докори на адресу Марії: «Залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого. Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди».
Звісно ж, Ісус розумів, що їх обурення було продиктоване бажанням засудити Марію за її незбагненний вчинок: «Вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди». Марія приймає неминучість смерті Ісуса і чинить згідно зі своєю вірою. Люди, які оточували її, хотіли, щоб вона поводилася як завжди. Не вірячи в наближення смерті Ісуса, вони не розуміли, що змусило її виявити Йому цю останню шану.
Вчинок Марії унікальний. Земне життя Ісуса наближалося до кінця, і вечеря у Вифанії вже ніколи не повториться. Ісус сказав: «Мене не завжди маєте», і нам ніколи вже не доведеться вибирати між Ісусом і убогими. І не лише тому, що сьогоднішній Ісус вже нічого не потребує, але і тому, що Його хресний шлях, невідворотність якого усвідомлювала Марія, привів Ісуса до повного єднання з убогими і знедоленими. Позбавлений тих крихт, що мав, Він зіткнувся з презирством і гнівом, став ізгоєм і був приречений на смерть. Ісус у Своїй смерті дійсно став одним з найбільш нещасних людей на землі. Він близький до кожного з нас, але особливо – до убогих, страждальців позбавлених усього.
Хресний шлях означає щось більше, ніж матеріальна турбота про незаможних – він означає єднання з ними; йдучи за Ісусом, ми осягаємо Його близькість до найбідніших з людей. Прийняти Його смерть, як це зробила Марія, означає прийняти і цю близькість. Любов до Ісуса, така ж безмежно щедра, якою палало серце Марії, невід’ємна від любові до убогих і знедолених, одним з яких був колись і Він сам. Нам не доводиться вибирати між Ісусом і убогими. Адже Ісус сам говорив про тих, хто нагодував голодного, одягнув голого, відвідав хворого або в’язня: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40).
Кожен з нас покликаний любити Ісуса щедрою і відданою любов’ю Марії, відповідаючи на безмежну любов Бога до нас, вищим проявом якої стала смерть самого Ісуса. Ця любов і прийняття принесеної жертви допоможуть нам глибше перейнятися Божим співчуттям до страждальців і знедолених, яких завжди багато навколо нас. Поряд з нами живе і Ісус, Який скріпив Себе з ними узами вічного братерства.
