Уривки для читання: Мк. 14:3-9; Ін. 11:55-12:7
Коли почався хресний шлях Спасителя? Можна припустити, що це сталося ще при Його хрещенні або пізніше, у момент преображення. Саме тоді Ісус уперше повідав Своїм учням про те, що наприкінці шляху, вказаного Богом, на Нього чекають страждання, самотність і смерть, хоча в той момент учні не зрозуміли і не прийняли Його слів. Чи, можливо, початком хресного шляху стала остання подорож Христа в Єрусалим? Та все ж ті, хто знав Ісуса, найясніше усвідомили Його готовність наразитися на смертельну небезпеку, коли за шість днів до Пасхи Він прибув у Вифанію.
Щоразу, коли Ісус заходив у це містечко, розташоване неподалік від Єрусалиму, Він зупинявся у Своїх друзів Лазаря, Марфи і Марії. Останній раз Він побував там за декілька тижнів до описуваних тут подій; тоді Він на прохання Марфи і Марії повернув до життя їх брата Лазаря. Ісус намагався триматися чимдалі від Єрусалиму, оскільки на той час рішучість юдейської влади узяти Його під варту стала очевидною. Коли Ісус прийшов, щоб воскресити Лазаря, перебування в Єрусалимі вже було для Нього небезпечним, а після цього небезпека тільки збільшилася. Звістка про здійснене диво поширилася всюди. Первосвященики боялися політичних наслідків широкої популярності Ісуса в народі і мали намір схопити і стратити Його у випадку, якщо Він з’явиться в Єрусалимі. Цієї появи цілком можна було очікувати, оскільки наближалося головне юдейське свято – Пасха. І коли місто і його околиці почали заповнюватися натовпами паломників, влада оголосила про розшук Ісуса, і кожен, хто бачив Його, мав негайно доповісти їм про це.
Коли Ісус з учнями прибув у Вифанію, Його друзі без всяких сумнівів поспішили повідомити Йому про велику небезпеку, на яку Він наражався. Приймаючи Його у своєму домі, вони не просто виявляли гостинність, а укривали розшукуваного владою злочинця. Звісно ж, вони усіма силами намагалися втаємничити Його перебування, чудово розуміючи, чим може загрожувати укриття людини, яку вони мали б видати владі.
Ісусові учні також не могли не усвідомлювати небезпеки, яка загрожувала ним. Тому за вечерею, приготованій Ісусовими друзями з нагоди Його прибуття, панувала дуже напружена атмосфера. Когось з учнів, можливо, попри все охопило радісне хвилювання. Вони не вірили, що Ісуса можуть заарештувати, чекаючи швидше появи небесного воїнства, яке за Його наказом дивовижним чином захопить і звільнить Єрусалим. Ті ж, хто краще знали Ісуса, були охоплені страхом і похмурими передчуттями. Велика справа, якій вони присвятили своє життя, судячи з усього, мала закінчитися трагедією. Той, кому вони довірили своє життя, безрозсудно, але неухильно йшов назустріч смертельній небезпеці, поставивши на кін усе, що в Нього було.
Для сестер Марфи і Марії ця вечеря мала особливе значення. Адже саме Ісусу вони були зобов’язані життям улюбленого брата. Недивно, що вони хотіли виразити Йому свою вдячність. Це був привід для великої радості – повернувся не лише Лазар, але і Ісус, Який подарував йому друге життя. Проте веселощі затьмарювали думки про те, що вони, ймовірно, востаннє приймають Ісуса у своєму домі. Якщо на наступний ранок Він дійсно перейде Оливну гору, прямуючи в Єрусалим, Йому навряд чи вдасться уникнути арешту.
Марфа, більш практична, відповідальна, напевно, старша з двох сестер, демонструє свою любов і вдячність Ісусу досить традиційним способом. Вона накриває на стіл. Хоча в неї цілком могли бути слуги, вона сама прислуговує Гостю на знак особливої вдячності, яку присутні поза сумнівом, схвалили і високо оцінили; її поведінка нікого не здивувала. Але от для Марії, менш схильної до умовностей, бути ученицею Ісуса часто означало порушення встановлених традицій. Ось і тепер її вчинок викликав загальне обурення і різке несхвалення тих, хто лежав за столом.
Щоб до кінця зрозуміти його, слід розібратися у звичаях і традиціях гостинності. Запрошуючи гостей на вечерю, кожен хазяїн мав потурбуватися про те, щоб при вході до будинку вони мали можливість омити ноги. Подорожувати запорошеними дорогами у відкритих сандалях жителям Близького Сходу доводилося досить часто, і до кінця дня на їх пітні ноги налипало чимало бруду. Обмивання ніг вважалося чорною роботою, що входила в обов’язки слуг. Якщо ж слуг не було, хазяїн, від якого ніхто не чекав особистої участі в цій неприємній процедурі, мав надати своїм гостям воду і рушник, щоб вони могли зробити це самі. Крім того, особливо почесному гостю хазяїн міг помазати голову благовонною олією, якою тоді користувалися так само широко, як сьогодні користуються милом.
Повернемося до Марії. Виявивши, з погляду гостей, немислиме марнотратство, хазяйка дому одним жестом ушанувала Ісуса дотриманням кожного з цих звичаїв. Вона злила на голову Ісуса цілий флакон надзвичайно дорогих пахощів. У давнину такі пахощі цінувалися дуже високо і коштували величезних грошей, оскільки їх доставляли здалека. Куплене Марією миро прибуло із самих Гімалаїв, а витрачені на нього кошти впродовж року могли годувати цілу сім’ю. Дорогоцінний алебастровий сосуд був виготовлений таким чином, що вилити з нього пахощі можна було, лише розбивши шийку, і, не задовольняючись узливанням олії на голову Ісуса, Марія омила ним і Його ноги. Причому зробила це сама, не вдаючись за допомогою до прислуги. Замість того щоб запропонувати Ісусу воду і рушник, вона омила Його ноги нардом і обтерла власним волоссям!
Усе це Марія виконала в мовчанні. Тут вона не порушила звичаю. Втручатися в чоловічу розмову для жінки було нечуваною справою, особливо коли йшлося про важливі події. Та все ж її вчинок красномовніший за будь-які слова. Марію ніколи не утримували рамки умовностей, вона дотримала старовинний звичай абсолютно нетрадиційним способом. Безмежна любов Марії до Ісуса знайшла вираження в дивній щедрості її дару, адже щоб до кінця виразити свої почуття, їй треба було зробити щось гідне їх глибини і сили. Ісусу неважко було розгледіти і оцінити це: «Де тільки буде проповідане це Євангеліє, – сказав Він, – вчинок Марії пам’ятатимуть краще, ніж усі слова, які вона могла б вимовити».
Які ж почуття хотіла виразити Марія? Любов і вдячність Ісусу? Так, але було і щось більше. Як і всі присутні, вона знала про невідворотну загибель, що загрожувала Ісусу. Радість у душі Марії змішувалася з передчуттям біди, веселощі – з гіркотою. Її безмірна відданість Ісусу знайшла таке неймовірне вираження, оскільки така можливість могла вже ніколи більше не з’явитися. Це було останнє, що Марія могла зробити для Ісуса. Вона як би приготувала Його тіло до поховання, яке, як їй здавалося, не забариться настати. Уся любов Марії до Ісуса виразилася в її вчинку. Так скорбота спонукає людей не шкодувати час і кошти для поховання близьких, адже для них це останній, а іноді і єдиний спосіб виразити свою любов. Тому Ісус сказав: «Вона добре діло зробила для Мене… Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння».
Найдивнішим в усьому цьому було те, що Марія, на відміну від інших присутніх за столом, єдина побачила неминучість швидкої смерті Ісуса, що і продемонструвала власним вчинком. Вона не відмовляла Його від походу в Єрусалим і навряд чи думала, що Бог врятує Його від смерті, як вважали деякі учні. На відміну від Петра, вона і сама не намагалася Його врятувати, знаючи, що цієї смерті уникнути не можна, і вона змиряється з цим. Уся її любов до Ісуса виливається лише в одному обряді обмивання – у приготуванні Його тіла до поховання, але це, звісно, не означає, що її любов цим обмежувалася. Марія любила Ісуса не менше за будь-якого з учнів і так само, як вони, не розуміла, навіщо Він прямував назустріч смертельній небезпеці, що загрожувала Йому.
Вона не знала, чому смерть Ісуса була угодна Богові. Просто вона бачила, що Він сам цілком примирився з думкою про необхідність цієї смерті для виконання Ним Свого призначення. Марія не розуміла, але і не ставила під сумнів рішучість Ісуса йти обраним шляхом. Любов допомогла їй відчути Його тверду віру в Божу волю і прийняти її разом з Ним. Ісус знав, що мав зробити це, і Марія розділила Його упевненість.
Ось чому вчинок Марії такий важливий. Ось чому про неї пам’ятатимуть наступні покоління. Ось чому Ісус сказав про неї те, чого ніколи не говорив про інших: «Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила». Її вчинок став частиною євангельського оповідання, бо він утілив у собі саму суть благовістя. Він став ознакою хресної смерті Ісуса. Єдина з наближених до Нього людей, Марія розгледіла в Його смерті Божественне призначення.
