Проблеми благовістя та шлях їх подолання
Апостол Павло виразився про проповідь Євангелія так: «…необхідний обов’язок мій» (див. 1Кор. 9:16).
Ось моє розуміння цих слів.
Необхідність – це внутрішня потреба розповісти про те, що знаєш. Як би нездатність утримати те, що рветься зсередини. Так людина, не в силах утриматися, з радістю повідомляє оточенню: «Я одружуюся!», «У мене дитина народилася!» Це свобода говорити, де хочеш і коли хочеш про Творця Всесвіту і Його справи. Іноді про Його справи без згадки Його імені.
А обов’язок говорити про Христа розп’ятого – це певна несвобода. Це те, що не я вибираю. Я зобов’язаний, якщо вже здатний, спасти того, хто гине. Можу – отже, маю. Я завжди маю пам’ятати, що без цієї вирішальної точкової інформації усі мої сповіщення про чесноти Божі будуть даремними для людини, яка опиниться в пеклі, якщо не розкається.
Тому я вважаю, що Благовістя зовсім не має обмежуватися відомостями лише про Христа Розп’ятого. Ми живемо в безбожному регіоні. Ми не з юдеїв грішники, а з язичників. Масовий заклик «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» був цілком доречний для єврейського суспільства, підготовленого до приходу Месії, що чекав на Нього, просоченого наскрізь поклонінням Яхве. Не можна узяти цю модель у чистому вигляді і прикласти до нашого суспільства, що загрузло в неуцтві. Потрібна довга попередня робота з кожною людиною окремо, щоб підготувати ґрунт власне благовістя.
Але тут у багатьох з нас виникає певне утруднення, перешкода для сповіщення про Божу досконалість. Як внутрішню необхідність ми її не відчуваємо. Позначається дефіцит спілкування з Богом. Не палатиме серце сповіщати про Того, Хто не є героєм нашого життя. І брати на себе обов’язок благовістити теж не захочеться. Відгукнеться докорами сумління! Надто багато про інших думати доведеться, себе, коханого, ніколи буде по голові гладити. Можна знайти шлях і безклопітний і «духовний». Коротко помолитися: «Господи, спаси цю людину! Господи, допоможи цій людині!» І усе! Добре, чи не так? І молитовний «подвиг» здійснив, і робити нічого не треба!
Я дуже навіть за те, щоб молитися. Але є молитви сприяння, коли я можу і хочу посприяти брати участь у тому, за що молюся. Я, власне, прошу в Бога мудрості, як вчинити. Є молитви безсилля, коли я хочу, але не можу допомогти, і залишається сподіватися лише на Бога. А є молитви лукаві, даремні, коли я можу допомогти сам, але не хочу наживати собі проблем і звалюю відповідальність на Бога.
У мене частенько таке відчуття, що багато християн моляться саме такими лукавими молитвами: «Господи, допоможи їй!» А самі нічого не роблять. Які зарозумілість і самозакоханість чуються в подібній молитві! Так чинячи, ми претендуємо на те, що відкриваємо Богові очі на цю нещасну душу, що заблукала. Мовляв, досі Він не звертав на неї уваги, не помічав її, але тут з’явилися ми і просвітили Господа. Він задрімав над душею, що гине, а ми Його, втомленого, розбудили і дали Йому завдання, щоб особливо не нудьгував.
А, на мій погляд, усе якраз навпаки! Господь, Який від створення світу піклується про кожну душу аж до Власної хресної смерті, розплющив мені очі Духом Святим на те, що ця людина потребує спасіння і допомоги. А для чого відкрив? Чи для того, щоб я владою чада Божого вказав Йому в «покірливому» благанні зайнятися тією людиною? Чи для того, щоб я, попросивши в молитві любові і мудрості, вирушив допомагати цій людині?
Обережніше в молитві, любі мої! Якщо ви почали молитися: «Господи, спаси канібалів!» – будьте готові зібрати речі і вирушити сповіщати людоїдам чесноти Того, Хто покликав вас.
В однієї жінки з нашої церкви дещо вкрали. Не дуже дороге, але для пенсіонерки все-таки відчутне. Вона попросила помолитися, щоб якось заповнити втрату. І ми абсолютно щиро приступили до молитви з таким ставленням, що після наших прохань Бог якимсь чином допоможе жінці – окрім нас, зрозуміло. І прямо в молитві Господь сказав декільком з нас: «Гаразд, Я допоможу їй! Скиньтеся і зберіть їй грошей на нову річ!» Ось так Бог викрив нас, лукавих молитовників!
Господь влаштував усе таким чином, що Свою дію у світі людей Він не здійснюватиме безпосередньо. Він бажає діяти тільки через самих людей. Через людську кооперацію. Це Його вічний задум, і Він не змінився через гріхопадіння. Безпосереднім творінням світу Він займався шість днів, а в сьомий оголосив вихідним. Вихідним від чудес. Шабат. Бо чудеса йдуть в обхід людини. Вони можливі, але небажані. Далі Його воля мала утілюватися шляхом співтворчості з людством, як було описано в попередньому розділі. І вона утілюється до сьогоднішнього дня через тих, хто зрозумів цю велику таємницю Церкви, про яку пише апостол Павло: «Нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі». Через кого буде? Через нас, зрозуміло!
З молитви усе має починатися, але не має нею закінчуватися. «Амінь» у молитві не кінець, а початок. Початок здійснення того, за що я молився. Адже «амінь» означає «нехай буде так». Тобто, кажучи «нехай буде так», я підтверджую, що робитиму те, про що помолився. Молитва ніколи не відділяється від діяння, від віри, яка діє любов’ю. Молитва про спасіння людини не може відділятися від рятівних дій стосовно неї. Завжди Бог і завжди я! Синергія! Рух Бога і людини один назустріч одному! Сприяння!
Коли я до кінця зрозумів принцип молитви сприяння, Господь став виявляти мені чудеса в моєму дусі. Почав я бачити прості, дієві речі, яких раніше через лінощі свої не помічав. Раніше я помолився б за те, щоб Бог допоміг сестрі в Христі, – і годі! Якби в неї нічого не змінилося після такої молитви – ну, отже, «не воля Божа». А тепер я шукаю в молитві варіанти, як допомогти тій сестрі, і знаєте що? На це, виявляється, є воля Божа! І в сестри щось міняється в кращий бік, і я при справі, і Господь в усьому!
Раніше я помолився б за спасіння сусідів по дому, і – давай, Господи, дій! Я Тобі усе розказав-показав! А тепер я думаю про те, як можу послужити для їх спасіння! Вітаюся, навіть якщо вони не вітаються, подаруночки дарую, зі святами вітаю. Сходи на сходовому майданчику мию. Два роки один я з усього будинку мив ці самі підлоги. А нещодавно помітив, що ще хтось почав мити, тобто почав шлях свій до спасіння. Усовістився сусід через мій приклад і через добру справу до Бога наблизився.
