Благовістя в широкому сенсі
«А ви – рід обраний, …люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас» (1Пет. 2:9).
«І не послухали Адам з Євою спокуси змієвої і не стали їсти з дерева пізнання добра і зла. А їли тільки з дозволених дерев. І з дерева життя їли. І діти їх чинили так само. І діти дітей. Так з’явилося людство. Кожен був створений за образом і подобою Божими. І кожен був унікальний, будучи наділений індивідуальними талантами і здібностями. Кожен спілкувався з Творцем, отримуючи свою міру одкровення на кожен день. І від надлишку одкровення в кожного була внутрішня необхідність поділитися своїми хвилюваннями з ближніми своїми, з братами і сестрами, сповістити досконалість Творця. Ділячись хвилюваннями і сповіщаючи досконалість Творця, люди об’єднувалися в співтовариства в міру своєї згоди, однодумності і здібностей для втілення наданої досконалості в життя. Так виникла Едемська цивілізація. Межі Едемського саду розширювалися в міру зростання людства. Одкровення прибували, співтовариства зростали і змінювалися, перетікаючи одне в друге і розпадаючись у міру непотрібності. Воля Божа утілювалася на землі так само, як і на небі: від Бога до людини, від людини до групи, від групи до людства, від людства до Бога.
Потім від дочки людської народився Син Божий, зачатий від Духа Святого. Він прийшов, щоб свідчити про істину. Прийшов до Своїх, і Свої прийняли Його. У Ньому було дане людям найбільше одкровення про того, Хто є Бог. Його можна було відчувати руками, чути слухом, бачити очима. Він став втіленою Головою Свого Тіла – людства. Так виникло Боголюдство. Власне, у Розумі Божому воно було Боголюдством від створення світу, але до боговтілення люди це не розуміли. Люди продовжували плодитися, і розмножуватися, і заселяти землю під мудрим Божим керівництвом, у любові і свободі, будучи співтворцями і співпрацівниками Богові. І плоди рук людських, як і вуста синів людських, сповіщали славу Божу.
Але одного разу Син Божий і Син Людський проголосить: «Досить! Вистачить плодитися і розмножуватися! Тіло Моє готове! Ви усі, брати і сестри Мої, друзі Мої, вирішили бути зі Мною. Ніхто з вас не наважився не послухатися Мене і скуштувати від дерева знання добра і зла. Тепер Я творю усе нове. Ми разом переходимо на інший етап творіння. Сьомий день закінчився. Субота завершилася. Я, як ваш Посередник між Богом і людьми, введу вас у безпосередню присутність Божу, де Бог буде усе в усьому! І Він буде вами, а ви будете Ним, але при цьому кожен залишиться самим собою! Ні сонця не буде там, ні Місяця, бо Сам Бог і Я будемо там Світлом для вас!»
Так могло бути записано у Священному Писанні, яке ми, – які не пізнали гріха, – могли б сьогодні читати. Ми створені для того, щоб пізнавати Бога і сповіщати Його чесноти один одному (див.: 1Пет. 2:9). Це головна наша мета і призначення: усім своїм життям виявляти Господа. У думках, настрої, словах, інтонаціях, міміці, жестах, вчинках, справах, задумах, планах. У всьому. Сповіщення досконалості Господньої є наше покликання. Так було задумано для людства. І те, що людство впало, нічого, у принципі, не змінює. Просто до первинного задуму про Сповіщення додалася ще і звістка про те, що Бог здатний піти на приниження і смерть заради спасіння Свого творіння, яке не захотіло жити згідно Божої волі, а вибрало безбожний шлях.
З погляду Божого задуму, нинішня історія людства, починаючи від гріхопадіння і закінчуючи Страшним Судом, є безглуздим вивихом, з’їздом з рівного прямого шосе в брудний вибоїстий яр. Певна огидна крива закарлюка на безмежній карті Вічності. Дрібний, хоча і бридкий, прищ на її тілі. Розп’яття не мало бути, вчини перший Адам, що спокушався змієм в Едемському саду, так само, як другий Адам вчинив у пустелі.
З погляду пропащого людства, Голгофський хрест є найважливішою, найнеобхіднішою історичною подією. Точкою переходу, поверненням до втраченого причастя з Богом. З погляду ж Вічності, це лише одна з подій-свідчень любові і благодаті Божої. Поза сумнівом, одна з найяскравіших (не будь гріхопадіння, ми не дізналися б, що Бог наважиться за нас померти), але все таки одна з багатьох. За мільярди мільярдів років, що пропонує нам Вічність, таких подій будуть мільйони.
Рани від Розп’яття завжди будуть на руках і ногах нашого Господа, ми завжди будемо вдячні Йому за спасіння, але суть у тому, що ми покликані сповіщати чесноти Божі. А звістка про Розп’яття є лише одним з таких сповіщень, хоча на даний момент і найбільш доленосним. Це точка відліку, це нове народження. Народження є найважливішою подією в житті людини. Без нього нічого не було б. Звичайна людина усе життя віддає данину цій події, пам’ятає про неї, але не робить з цього ідола. Життя повне і інших важливих подій, які здійснилися завдяки народженню, але цією подією не затьмарюються.
Усе це я пишу, підводячи до розмови про благовістя. Деякі християни вважають, що якщо вони, розмовляючи з людиною, не вимовили слів «покайся, пекло, гріх, Хрест, Ісус, прощення, небеса», то вони не благовістили. В їх розумінні сповіщення про Божі чесноти зводиться тільки до цих слів. Я ж, спираючись на написане вище, пропоную розширити поняття благовістя. Розширити до певних меж. До таких, якими вони були за первинним Божим задумом. Були, є і будуть. Тобто до безмежних!
Будь-який вчинок, що представляє Бога, є сповіщенням про Його досконалість і – одночасно – благовістя. Я оточений родичами, сусідами, колегами. Ті самі мої ближні, яким я, за Божим задумом, повинен сповіщати досконалість Отця мого Небесного. Сповіщати тим же самим чином, яким це відбувалося б, живи ми досі в Едемському саду. Власне, на його потенційній території ми і живемо. Ми живемо на тій же самій планеті, яка описується в Книзі Буття. Просто частенько, за нашим нерозумінням, нам здається, що історія, яка сталася в Едемському саду, відноситься до якогось іншого світу. Ні, ця історія відноситься до нашої планети, континенту, країни, міста, району, двору, під’їзду. Так само, як і в Едемському саду, я покликаний сповіщати своїм братам і сестрам за людством чесноти Того, Хто покликав мене.
А це означає проявляти доброзичливість: вітатися, посміхатися, терпіти. Вчасно говорити і вчасно мовчати. Допомагати, підтримувати, дарувати подарунки, проводити разом час, запрошувати на обід. Виражати в потрібний час у потрібному місці свою особливу – Божеську – думку з приводу тих чи інших явищ і подій. І багато що інше. Робити оточення своїми друзями (див.: Лк. 16:9).
І всім цим готувати в невіруючому побратимові за гріхопадінням ґрунт для переходу-повернення до Бога, для «транспортування» в Боже Царство. Ґрунт для покаяння. Ґрунт для невеликої, але вирішальної звісточки про Христа розіп’ятого і воскреслого. А у віруючому побратимові за спасінням тими ж самими проявами культивувати вже досягнуте Царство Боже. Це і є благовістя в широкому значенні цього слова. Просвіщення і вірних і невіруючих. Усіх, хто в церкві і хто у світі.
