Я тут нещодавно ось над чим замислився. Є в нинішньому християнстві таке поняття, як «Суд нагород». Воно має на увазі, що усі праведники на цьому Суді отримають, як неважко здогадатися, нагороди, і з цими нагородами вступлять у життя вічне. Щасливий фінал, фанфари, загальний тріумф!
Але от що цікаво. Про Суд для вірних сказано в 2Кор. 5:10: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе». А в 1Кор. 3:14 уточнюється: «У кого діло, яке він будував, устоїть, той одержить нагороду». Чудово! Але ось що сказано далі, у 15-му вірші: «…А в кого діло згорить, той зазнає втрати; а втім, сам спасеться, але так, ніби через вогонь». А таких, я думаю, буде немало (можливо, і я). Опіки, схоже, будуть у багатьох!
Хтось може мене запитати: «Так якщо кінець кінцем вірний буде спасенний, хоч і з вогню, то в чому проблема?» А я поясню.
У наш час у християнському середовищі існує явище, яке я називаю «легке Євангеліє». Двома словами його можна описати так: «Просто повір у Христа, підніми руку, вийди до сцени – і ти спасенний!», «Повір у Христа – і в тебе усе в житті налагодиться, ти станеш успішним і досягнеш успіху!», «Просто дивися на Христа, і усі твої внутрішні проблеми вирішаться!»
А Євангеліє Христове учить не просто повірити в якусь інформацію, а покаятися! А покаятися означає, що людина має повністю переглянути свій спосіб життя, визнати свою неправоту в усьому і погодитися з тим, що вона – повне ніщо без Бога. Тобто засудити своє минуле! Євангеліє Христове говорить про життя з лишком, але також учить про страждання, Хрест і гоніння з боку світу. Євангеліє Христове не каже: «Просто дивися на Христа, і гріхів – як не бувало!» Воно, словами апостола Павла, говорить про щоденну і іноді тяжку боротьбу зі своїми пристрастями (див.: 1Кор. 9:27; Рим. 7:19-24; Флп. 2:12; 2Кор. 13:5; 1Тим. 4:16). А отже, треба серйозно налаштуватися на своє сьогодення! І повторюся: Євангеліє Христове говорить, що «…всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Усім і кожному необхідно серйозно замислитися про своє майбутнє!
У нас не має бути легковажного ставлення до майбутнього суду Христового. Первинне полегшення відповідальності породжує безпечність. Немов я збираюся не на суд, а на добродійну вечірку за подарунками. Гріховним логічним висновком з подібної теології є такі висловлювання: «Я спасенний, і мені цього достатньо! Нагород мені не треба!» Можливо, людина щонеділі ходитиме в церкву і навіть (о чудеса самопосвяти!) даватиме десятину. І усе! На цьому відчепиться від мене! Я не краду, не вбиваю, не насилую. Я живу доброчесним сімейно-робочо-розважальним життям, як усі! Що в цьому поганого?
Ну що ж, велике дякую тобі, людино, за те, що ти не коїш зла! Дякую за твоє доброчесне життя в ім’я своє! А ще дякую за те, що ти дихаєш, їси, бачиш, чуєш! Дякую за цей твій подвиг, який залишиться у віках!
А як же щодо покаяння? Як щодо Хреста? Щодо готовності до гонінь, самопожертвувань заради ближнього, навіть аж до смерті, хоч і не хресної? Як щодо щоденної боротьби з пристрастями, щодо внутрішнього подвигу? Щодо постійного перебування перед Богом, постійній підзвітності перед Ним?
Ти живеш стихіями цього світу і думаєш, що Бог на це дивиться з добродушною посмішкою? Але, якщо ти не живеш перед Господом, ти не догоджаєш Йому! Ти скажеш, що Бог простить, адже ти вже спасенний! Виходить, що ти не зобов’язаний жити так, як того бажає Бог, а Він чомусь зобов’язаний тебе простити! Проте якщо ти свідомо грішиш, сподіваючись на прощення, то чи простиш? Якщо кажеш, що віруєш, чому робиш неправду і не робиш правду? А якщо чиниш так, не по вірі, то як можеш вважати себе вірним? Ну, а якщо ти невіруючий, чому вважаєш, що будеш спасенний?
Бог не сентиментальний. Достатньо згадати Його суворість до тих, хто упирався в гріхах, описану в книгах Старого Завіту. Згадати Христа з батогом, Який у гніві виганяє торговців з храму і перевертає столи. Згадати Ананію і Сапфиру, миттєво позбавлених життя за те, що збрехали Духові Святому. «Страшно впасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10:31).
Отже, якщо я вірю, але не роблю, то не буду спасенний? Можливо, і буду – Бог знає. Але мені як це знати? Звідки така упевненість у спасінні, якщо ніщо в моєму житті не виявляє його плодів?!
Бог справедливий, і Його Суд буде справедливим. І ось як я його бачу. (Це моє особисте розуміння, просто хочу поділитися ним.)
Приходить людина, упевнена у своєму спасінні, на Христовий Суд, і їй стає страшно! Уся упевненість кудись зникає. Уявіть, що ви знаходитеся перед атомним вибухом, що має розум, і він буде вас зараз судити!
– Зараз ти будеш судимий!
– Боже, я думав, що усі мої гріхи вже прощені! Я прийшов, власне, за нагородою!
– Ти помилився. Спочатку в нас буде судова процедура, і ми розглянемо усе твоє життя: чи гідне воно хоч чогось у Моїх очах.
– Ой-ой-ой! Я до такого не готовий!
– А потім подивимося, чи заступатиметься за тебе Адвокат?
– А що, Він може і не заступатися?
– Може, якщо Він не твій Адвокат! Але якщо Він за тебе заступатиметься, ти в результаті будеш спасенний, хоча, можливо, обпечешся неабияк!
Бог розгорне усе життя цієї людини від початку до кінця, і в пронизливому світлі Його святості буде розглянута кожна деталь – від дитинства до моменту смерті. Кожна думка, кожне слово, кожна дія! І усе, що не відповідає праведності Божій, кожен гріх, буде випалено вогнем. Причому за моєю добровільною згодою.
Можна обуритися: «Як же так?! Адже ми постійно говоримо про те, що усі наші гріхи, гріхи всього світу, були покладені на Христа на Голгофському хресті!»
Але ж це просто метафора! Мої гріхи не можна відокремити від мене і покласти на когось, як мішок на вантажника. Гріх – це, у першу чергу, внутрішнє діяння. Це думка, це рішення для майбутньої дії. Це пам’ять про скоєну провину. Це те, що завжди з нами, до самої смерті. Це те, від чого ми позбавимося тільки на суді Христовому. Це не можна узяти, вийняти з мене і подарувати комусь. Це саме моє життя, це те, хто я є. З гріхом можна боротися, пристрасті можна пригнічувати і приборкувати, але вони завжди з нами, поки ми знаходимося в цьому тілі гріха і смерті.
Уявіть собі людський суд. Навіть якщо ви ніколи не були на ньому, уявіть.
Це дуже неприємна процедура. Вам пред’являють звинувачення, люди із залу на вас дивляться, ви знаєте, що винні, докази просто придавлюють вас. Вам хочеться, щоб хоч щось не розкрилося, ви вивертаєтеся, намагаєтеся тиснути на жалість. Вам незатишно, совісно, соромно, самотньо. Ви злитеся на суддів, на усіх присутніх. Вам хочеться, щоб усе швидше закінчилося. Хочеться зникнути. Хочеться, щоб вас зрозуміли, пошкодували, змилувалися. Але ви розумієте: пощади не буде. Суддя строгий і безпристрасний.
Страшно! Але на людському суді у вас хоч би є надія щось приховати, ваші душевні переживання заховані від оточення. На Божому Суді такого не буде! Його Світло просто висвітить вас, як рентген. Ви відчуєте такі сором, провину і страх, які вам на землі навіть не снилися. І це буде Суд завдовжки в ціле життя! А ви на скільки розраховували? І наприкінці процесу Суддя гримне молотком і проголосить: «Винен! Гідний геєни вогненної!» А потім виступить Адвокат Ісус Христос, Син Божий, і скаже: «Так, винен! Але за кожен Його гріх я заплатив Своїм життям! Він виправданий Моєю смертю!» Суддя відповість: «Згоден! Моя справедливість задоволена! І за милістю Моєю входь у Царство Моє!» І ви промовите, захлинаючись сльозами: «Уфф! А я вже думав, мені кінець! Господи, слава Тобі!» А у відповідь почуєте: «А от, сину Мій, тобі ще і нагорода за ось це, це і те!» І ви вигукуєте: «О це так! Так мені ще і нагорода?! Це ж милість яка! А я раніше думав, що вони мені і так належать!»
Живучи на землі, ми не розуміємо, що таке милість Божа! Ми вже поділили вінці, зарезервували собі палац на небі, махаємо Богові ручкою в космос і живемо, як хочемо. Але, тільки побувавши на Суді, пройшовши через усю процедуру засудження, усвідомивши свою повну неприйнятність для Бога і отримавши врешті-решт спасіння, ми зможемо сказати, що знаємо тепер, що таке милість. Ми зможемо сказати, що знаємо, що таке прощення.
Раніше, легковажно ставлячись до майбутнього Суду, я не особливо замислювався про свої гріхи. Ну, згрішив, покаявся, на Суд все одно не приходжу. Так легко «безневинно» грішити, якщо знаєш, що твої гріхи вже прощені, Суду не буде, а буде тільки нагорода. А зараз, будучи упевнений у своєму спасінні, я також розумію, що Суд за кожен мій гріх все ж буде. Я дивитимуся в очі Богу, не знаючи, куди подітися. Я вірю в те, що буду прощений, але перед цим мені доведеться відповісти за кожну свою провину. І знаєте? Мені це так допомогло в боротьбі зі спокусами, гріхами, додало відповідальності за свої рішення. Щоразу, коли мене тягне «наліво», я тут же уявляю, як я даватиму звіт за скоєне. Ой-ой-ой! Мені це надає сил боротися до кінця! Там, де я раніше міг дати собі послаблення, сподіваючись на сентиментальність Божу, тепер, пам’ятаючи про Його суворість, я борюся до упору і перемагаю набагато частіше, ніж раніше. Відповідальність за кожен вчинок набула набагато більшої ваги.
І до того ж моя особиста упевненість у спасінні – це все ж віра, а не знання. Я дізнаюся точно, чи спасенний, тільки на тому світі. Адже є ще в Писанні і такі слова Господні, звернені до людей, які вважають себе вірними: «Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7:23). Про це теж непогано пам’ятати щодня і зі страхом і трепетом здійснювати своє спасіння.
Є хороша ідея про те, що ми повинні любити Бога і служити Йому з однієї любові до Нього. Мені самому вона дуже подобається. Але, на превеликий жаль, життя показує, що на одній любові до Бога нам не протриматися! Потрібен ще і страх Божий. Про що, власне, Біблія постійно і твердить.
