Шановний Юрію Кириловичу! Досить давно, але безуспішно намагаюся розібратися в питанні наперед визначення до спасіння. Біблія ясно каже, що віра – це Божий дар і кожен, хто вірує, стає таким за суверенною Божою волею. Але як, у такому разі, людина може бути відповідальна і нести покарання за свою невіру?
Ви не перший і не єдиний, хто потрапляє в це перехрестя богословських формул. Я зовсім не тішу себе думкою, що можу вирішити багатовікову суперечку.
Звісно, якщо погодитися з доктриною наперед визначення, як ще іноді кажуть «подвійного визначення», тоді зникає сенс і нашої розмови, і пошуку сенсу, і віри і відповідальності, бо зникає сам сенс. Зникає поняття гріха. Адже Бог Сам усе зробив. Чи Він благий, чи Він …?! Зникає поняття зла. Адже Бог благий, і усе, що ми називаємо злом, зробив Він?! Отже, зло є добро? І немає гріха, бо те, що ми називаємо гріхом, зробив Бог. Це – безвихідь. Безвихідь ця створена людиною в спробі відкрити таємницю. Бог цієї таємниці не відкривав. І тому я абсолютно спокійний. Я упевнений у Богу, у Його суверенності, бо Він відкрив Себе, як вічний і всемогутній і всезнаючий! Бог – суверенний! Бог – благий! Бог – любов! Я так само абсолютно упевнений у відповідальності людини. Бо саме такою створив її Господь. Він вклав в її серце жадання Бога. Дав їй відчуття провини. І дав їй почуття справедливості. І в Слові Своєму показав людині, що вона відповідальна за своє життя. «Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині» (Ін. 8:9).
«Бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну» (Рим. 2:14,15).
Я визнаю біблійне твердження про те, що усі згрішили і усі позбавлені слави Божої (Рим. 3:23). Немає праведного, немає жодного (Рим. 3:10).
Але я також визнаю біблійне визначення: «У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським, побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові» (Діян. 10:1,2). Яким чином цей командир італійської роти війська кесаревого був такою набожною людиною? Таємниця. Але факт, він був таким.
Одного разу Ісуса Христа запитали учні: «“Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?” Він же сказав їм: “Не ваша справа знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі» (Діян. 1:6,7).
А до чого тут наперед визначення? – спитаєте Ви. І справедливо, зовсім не до чого. Проте хочу цією відповіддю Ісуса привернути Вашу увагу до того, що за Ісуса і від імені Ісуса відповідей на питання учнів зроблена велика кількість. Названі сотні термінів, імена антихристів і продовжують називати і визначати терміни і сьогодні. Люди все ще беруться не за свою справу! Я помічаю, що це продовження тієї спокуси диявольської, вкладеної в серце Євине: «Але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5). Господь же сказав: «Не ваша справа знати часи й строки».
Скільки прихованого до часу? Павло не мучився, але, перебуваючи в упевненості, каже: «Бо ми частинно знаємо і частинно пророкуємо; коли ж настане досконале, тоді частинне припиниться. Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина міркував, як дитина розумів; а коли став мужем, тоді відкинув дитяче. Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:9-12). Проблема якраз виникає там, де ми, знаючи «частинно», стверджуємо беззастережно.
Вчення про наперед визначення – це богословська формула. Навіть краще сказати, філософська формула. Я особисто не розумію її. І її не розуміють навіть автори цієї формули. І саме невпевненість рухає тими, хто активно і агресивно виступає не в проповіді рятівного Євангелія, а в утвердженні своєї винятковості, обрання, зумовленості. Нам довірено проповідувати не вчення про наперед визначення, але вчення про спасіння. Справа виглядає так, ніби у євангельському світі не вірять у Божий суверенітет, ніби не вірять у спасіння по благодаті. І починається руйнування віри, починається війна богословських установок, як, очевидно, відбувається і з Вами. Але ж правда в тому, що Бог нами не може бути пізнаний у повній мірі. Це буде тільки коли «побачимо Його, як Він є» (1Ін. 3:2). Ми ходимо вірою (2Кор. 5:7)!
Апостол Павло, послання якого ми намагаємося зрозуміти, сказав: «О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати? Бо все від Hього, Hим і для Hього, Йому слава повіки, амінь» (Рим. 11:33-36). І він же, єдиний, хто був піднесений і бачив і чув те, що не можна передати, каже: «Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви» (Еф. 5:32).
«І безперечно – велика благочестя тайна: Бог явився у плоті, виправдав Себе в Духові‚ показав Себе ангелам, проповіданий у народах, прийнятий вірою в світі, вознісся у славі» (1Тим. 3:16). Тайна! І наш спокій настає з визнанням цього. Тайна!
Трохи скажу і про суверенну волю Божу. Думаю, серед віруючих людей навряд чи знайдеться людина, яка ставить під сумнів суверенність Божу. Бо засумніватися в суверенності Божій – це засумніватися в Богу! У вченні про наперед визначення цей термін має ключове значення. На ньому зводиться вчення про те, що Бог Своєю абсолютною суверенною владою зумовив одних людей до спасіння, других – до погибелі. І власне конфлікт на цьому і ґрунтується. Суверенна воля Божа не може бути залежною від людських, або якихось ще рішень. Амінь!
Я дозволю зробити некоректний прийом. От як апостол Павло каже: «Бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:3,4). Дозвольте питання: хто може змінити або перешкодити Богу виконати те, що Йому угодне, приємне і що Він хоче зробити?
Ще: «А Христос помер за всіх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого» (2Кор. 5:15). «…в Христі Ісусі Бог примирив із Собою світ …» (2Кор. 5:19). І ще: «Тому як через злочин одного – всім людям осудження, так виправданням одного – всім людям виправдання життя» (Рим. 5:18).
Наслідуючи вчення про суверенність, як її сповідують прибічники наперед визначення, Вам буде важко переконати людей, що в результаті спокутної жертви Ісуса хтось ще може виявитися не спокутним. Адже це біблійний текст! Вирішується конфлікт про відповідальність людини. Вирішується конфлікт про справедливість. «Бо всіх Бог тримав у непокорі, щоб усіх помилувати» (Рим. 11:32). І універсальне спасіння має усі підстави бути прийнятим, якщо ми відкидаємо відповідальність людини за відгук на Божий заклик і відповідальність за святе життя. До речі, саме в пуританському середовищі, серед найзавзятіших кальвіністів, у XVІІ столітті виникли такі групи, що сповідували універсалізм. Чому ж ми відкидаємо універсалізм? Бо ми не зводимо свої переконання на вирваних з контексту уривках. Писання не лише ці декілька цитат. Писання має ще безліч текстів. Глибина багатства (Рим. 11:33)! Але і усе Писання ще не весь Бог!
Захищаючи Божий суверенітет, прибічники вчення про наперед визначення перестаралися. Вони позбавили Бога суверенного права давати людям свободу вибору. Але Бог таку свободу вибору дав людині. Суверенний Бог наділив певним суверенітетом людину, створивши її за образом Своїм. Деякі допускають, що Бог як би обмежив Себе, даючи частину суверенітету людині. Але я гадаю, що таке допущення зовсім не потрібне. Бог виявив Свій суверенітет у цьому, відкрив Свою любов, явив Себе! Потім Павло скаже: «І відкрити всім, у чому полягає будівництво таємниці, споконвіку утаєної в Бозі, Який усе створив Ісусом Христом, щоб нині стала відомою через Церкву начальствам і владам на небесах різноманітна премудрість Божа, за передвічним призначенням, яке Він здійснив у Христі Ісусі, Господі нашому» (Єф. 3:9-11). Бог продовжує Свою творчість. Ми ще не уявляємо істинної ролі Церкви. Але це зовсім не роль біомаси. Це – співпраця з Богом! Людина Церкви поставлена Богом вище за ангелів, які служать людині. Людина Церкви поставлена поряд з Христом, Який є істинний Бог і життя вічне. Це нам ще належить пізнавати.
Проблема не в Богу. Проблема не в браку одкровення. Проблема – у людині. Брак упокорювання. Немає мудрості, яка є страх Господній.
І ось ми вже від імені Бога проголошуємо суд. А хто нам надав право від імені Божого говорити те, що Він нам не відкрив? І хто дозволив свої філософські формули видавати за Божі рішення? І куди ж нам подіти добру половину Біблії, яка ясно свідчить про те, що Бог дав людині можливість приймати рішення і відповідати за них? Можна згадати Адама. Можна згадати Ізраїль. «Але ви не захотіли йти і стали проти веління Господа, Бога вашого» (Втор. 1:26).
«Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: “не підемо”. І поставив Я вартових над вами, сказавши: “слухайте звук труби”. Але вони сказали: “не будемо слухати”» (Єр. 6:16,17). І це – рішення суверенного Бога! У цьому – Його велич!
«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли!» (Лк. 13:34). Якщо попередні слова належать пророкам, то останні слова вимовив сам Ісус! Невже Він тільки просто так говорив ці слова? Адже Він не плакав на хресті, а, кажучи ці слова, плакав.
Ваше зніяковіння з приводу відповідальності вирішується нашою довірою Священному Писанню. Ось, що нам відкрито в Писанні про нашу відповідальність перед Богом: «Hевже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ і роблячи те саме‚ ти втечеш від суду Божого? Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідности і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння? Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву і об’явлення праведного суду від Бога, Який воздасть кожному за вчинками його: тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, чести й нетління, – життя вічне; а тим, що впираються і не підкоряються істині, але віддаються неправді‚ – лютість і гнів» (Рим. 2:3-8).
Я пам’ятаю своє життя грішника. Коли Господь мене торкався, Він не казав мені, що я визначений до спасіння. Як втім, не казав і того, що я визначений до погибелі. Він казав, що мені належить з’явитися перед Ним на суді. Що чекає на мене? Вогонь вічний. Він казав мені, що є шлях спасіння. Це – Ісус Христос, Визволитель! Він хоче мене спасти. І коли я розкаявся, по вірі, Він простив мені усі гріхи. Він увійшов до серця мого і створив диво. Дух Святий став жити в моєму серці. Я заспівав новий гімн. Я став молитися Богові. Я став жити новим життям. Я набув повної упевненості в тому, що Бог – мій Спаситель і Отець, і Господь! Я повністю в Його руках, я упевнений, що Він збереже мене в моєму слідуванні за Ним. Це – щастя! Але потім прийшли учені-богослови. Вони запитали: «Чи дійсно сказав Бог?» (Бут. 3:1).
