На цій землі християни – мандрівники і прибульці. Цей світ не є нашою батьківщиною. Ми маємо небесне громадянство. Ми читаємо:
«Не стосуйтесь до віку цього».
«Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської».
Але ми живемо в цьому світі. Ми маємо бути для нього світлом і сіллю.
У ранні роки християнства були люди, які ізолювали себе від суспільства, живучи в печерах, у горах і пустелях. У сьогоднішньому світі люди ударилися в іншу крайність – вони вважають, що немає нічого такого, від чого християнам треба стримуватися.
Так в яких же стосунках з навколишнім світом має бути раб Господа Ісуса Христа? Нам кажуть, що диявол є богом світу цього, що весь світ лежить в обіймах диявольських. Ми читаємо, що минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває.
Ми читаємо, що усе в цьому світі – пожадливість тілесна, пожадливість очам, пиха життєва, що цей світ тримається на день суду, на погибель нечестивим.
Але Ісус сказав: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю». Ісус сказав: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки».
Чому Христос залишив нас тут?
Яка роль Церкви у світі?
Коротка відповідь така – ми є тут Христовими представниками. Ми маємо бути Його свідками. Ми повинні зберігати себе чистими від світу. Ми повинні проповідувати світу Євангеліє і свідчити усім народам. Ми повинні робити це до тих пір, поки Господь не прийде на хмарах, щоб прийняти Свій народ до Себе.
Більше 50 років тому, коли я проповідував в одній з місіонерських церков у Карот-Рівері в провінції Саскачеван, я зустрів одну сім’ю, яка переїхала туди з Каліфорнії сподіваючись на те, що там їм вдасться уникнути зіткнення з тим, що вони називали гріховним каліфорнійським товариством.
Будучи злі, спокушаючись, вони все більше вводитимуть в оману і помилятимуться у виконанні Біблійного пророцтва. Хтось радитиме християнам якомога менше стикатися із зовнішнім світом. Але як же ми будемо сіллю і світлом для цього світу, якщо ми ховатимемося в кутку? Ісус дав нам приклад. Його називали другом митників і грішників. Але проте Він був святий, чистий і відокремлений від гріха.
Давайте прочитаємо 13-й розділ. Тут Біблія дає нам відповідь, кажучи, в яких стосунках християнин має бути з навколишнім світом.
Розділ починається так: «Нехай кожна людина кориться вищій владі». Далі ми читаємо про владу, політичних лідерів і людських правителів.
Навіть у 4-му вірші говориться про поліцейського, який стоїть на розі вулиці, що він – Божий слуга, тобі на добро. Він недаремно носить меч. Його револьвер і гумова палиця – це Боже спорядження, дане йому для того, щоб він міг виконувати своє призначення, – карати тих, хто коїть зле.
Отже, християнин повинен коритися всякій законній владі. Він робить це з двох причин: через страх покарання і через повагу до Бога. Як ви бачите, 13-й розділ послання до Римлян досить «приземлений». Він каже нам про те, що християни повинні платити податки, не перевищувати швидкість, коритися земним законам і виконувати усі свої обов’язки.
У 13-му розділі дається ще одна порада: «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного» (8 вірш).
Якщо я повинен шанувати уряд і бути йому слухняним, я повинен також шанувати і любити як самого себе будь-яку людину.
На практиці це означає, що я не повинен їй брехати, заздрити або завдавати якоїсь шкоди.
Чи ти так живеш? Чи ти вважаєш, що єдиний спосіб вирватися вперед – це обманути усіх?
Ми зараз говоримо про те, як справжній християнин повинен ставитися до світу, що його оточує. Коритися законній владі. Любити усіх людей і намагатися ставити їх інтереси вище за власні.
Надто важко?
Так. Але наше покликання від Горішнього і Святого. Ось воно. Упродовж 12 розділів апостол Павло говорить про те, як стати дитям Божим – через віру в Спасителя, Який на хресті сплатив за наші гріхи.
Тепер же Павло починає відповідати на це питання: «Як живуть люди народжені двічі? Як вони ставляться до уряду і до простих людей на вулиці?»
Вони виконують закон і люблять ближніх як самих себе.
Скільки ваших знайомих живуть таким життям?
4 останніх вірша 13-го розділу послання до Римлян говорять про те, чому так важливо жити саме так.
У 11-му вірші йдеться: «Пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували».
Іншими словами, кожен прожитий день наближає нас до повернення Господа Ісуса Христа. Тоді дамо Богові відповідь за себе. Ми з’явимося перед престолом суду Христового. І наші справи будуть випробувані вогнем, щоб побачити їх суть.
Чи живу я як справжній християнин у цьому світі? Я чиню чесно. Не бунтую і не вдаюся до пияцтва. Не змагаюся і не заздрю. Я сподіваюся на Господа Ісуса Христа і кожен день бажаю прославити Того, хто помер за мене і воскрес.
Чи чекаєш ти повернення Христа?
«Хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він» (1Ів. 3:3).
На закінчення я хочу запитати:
- Чи впевнений ти в тому, що ти відроджена людина?
- Чи живеш ти так, щоб Бог був прославлений у кожному дні твого життя?
