Чим ближче кінець Євангелія, тим повільнішою стає розповідь. Таке відчуття, ніби Іоанн не хоче закінчувати розповідь про життя улюбленого Учителя. Три роки Його служіння євангеліст описує в перших 11 розділах, а решта 10 розділів – це, по суті, лише декілька останніх днів Христового життя. Він неначе хоче звернути нашу увагу на щось важливе і тому до кінця уповільнює темп. Прямо як у музичному творі: ближче до кінця треба зробити уповільнення, щоб фінальний акорд прозвучав особливо чітко.
Євангеліє від Іоанна 12:12-19: «На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі. Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо. Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним».
Для когось Лазареве воскресіння стало останнім доказом месіанства Ісуса, а для когось – останньою краплею в чаші терпіння. Чим ближче ми добігаємо кінця Євангелія, тим читкіше люди діляться на 2 категорії: на тих, хто йде за Ним, і тих, хто намагається від Нього відвести.
У мене виникло питання: а чи розуміє «світ», куди приведе його Христос? Чому я про це подумав? – запитаєте ви. Просто не дає мені спокою інший текст цього розділу.
Прочитайте його самі: «І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе».
У деяких перекладах цей текст звучить так: «Коли Я буду піднесений на хрест, Я приверну кожного до Себе».
Не знаю, як для вас, але для мене після цих рядків опис в’їзду Ісуса на молодому віслюку в Єрусалим набуває досить скорботний відтінок: в’їхав Спаситель у «місто миру» як цар, а виведуть Його звідти як злочинця. Спочатку вигукували: «Осанна!» – а потім кричатимуть: «Розіпни Його!» Ось вже дійсно – люди непостійні.
Хоча мені здається, що ті, хто вітав Ісуса, навряд чи думали про Його розп’яття і смерть. Навпаки, швидше за все, вони бачили повернення свого царя. Тим більше, багато хто з них був настільки вражений дивом Лазаревого воскресіння, що по-іншому і не могли виразити свої емоції, коли побачили Ісуса, Який простує на свято.
І що цікаво, як під час Його життя на землі, так і після смерті і воскресіння – «весь світ йде за Ним». Він весь світ змусив йти. Проте по-справжньому «йти» стануть лише ті, хто дійде з Ним до кінця і буде піднесений з Ним на хрест. Іншого шляху повернення до Отця не існує. І добре було б, якби слова фарисеїв «весь світ йде за Ним» виконалися, і кожен, хто почав шлях, дійшов би до кінця… Спаситель дійшов – а отже дійдемо і ми…
