Бували у вас хвилини в житті, коли ви казали собі: «Якби я був поруч, цього б не сталося… Ну, чому я не залишився? Чому?…». «Якби…» – це одна з найсмертоносніших фраз. Фраза, яка вбиває, обеззброює і примушує визнати своє безсилля.
«Якби ти був поруч…» – ще гірше почути ці слова на свою адресу з вуст ближнього. Одна справа, коли ти сам виниш себе, оскільки себе не особливо і шкода. А ось коли ці слова тобі каже хтось інший, тоді тебе накриває друга хвиля цунамі під назвою «відчуття провини», і шансів витримати цю духовну бурю практично не залишається…
«Якби Ти був тут…» – одного разу ці слова, повні докору, були сказані і Спасителеві. Про те, хто, де і коли вимовив їх, сьогодні ми і прочитаємо…
Євангеліє від Іоанна 11:32-45: «Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився. І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись. Заплакав Ісус. Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його. А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер? Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній. Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі. Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу? Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене. Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть. І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде. Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього».
«Якби Ти був тут…» Слова, від яких навіть Ісус «уболівав духом і зворушився». Ми бачили Ісуса втомленим, бачили Його розгніваним, але ми не бачили Його скорботним… Читаючи ці рядки, розумієш, що Він дійсно був таким, як кожен з нас: Ісус глибоко відчуває і переживає. У Нього також були друзі, смерть яких обурювала Його…
І подивіться, як євангеліст Іоанн описує емоції, які відчував Ісус. Він неначе навмисно підкреслює їх, щоб ми зрозуміли, що Він відчував. «Заплакав Ісус» – мабуть, найкоротший текст Євангелія. Найкоротший і, у той же час, напевно, найбільше привертає нашу увагу. Оскільки відкриває нам Ісуса, Який співчуває…
У сучасному світі кажуть, що справжні чоловіки не плачуть, що сльози – ознака слабкості. Можливо. Але бувають моменти, коли сльози на очах чоловіка – не слабкість, але вираження природних людських почуттів.
Ісус розплакався, бо любив Лазаря, це відмітили навіть юдеї. І знову ми бачимо, як Іоанн підкреслює емоції Ісуса, коли Він підійшов до гробу, де вже 4 дні лежав Його друг: «Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу».
Але далі відбувається диво. До цього ми бачили, як вставали і йшли розслаблені, як прозрівали сліпці, а ось тепер ми бачимо, як мертвий встав і пішов: «Лазарю! Вийди геть!» А потім Ісус звернувся до оточуючих і сказав: «Розв’яжіть його, нехай іде». Не знаю, як у вас, але всякий раз, коли я намагаюся уявити собі цю картину, мені стає ніяково…
Це диво Ісуса, Який співчуває нам!
Він може усе! Якщо Він зміг мертвого воскресити, то нас, живих, надихнути і підняти – тим більше! Нам тільки треба почути Його заклик і позбавити себе від поховальних пелен, щоб йти… Нам треба перестати хоронити себе завчасно… Головне, щоб Він був поруч.
