Євангеліє від Іоанна 4:46-54: «Був у Капернаумі царедворець, у якого син був хворий. Він, почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галилею, прийшов до Нього і просив Його прийти і зцілити його сина, який був при смерті. Ісус сказав йому: ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес. Царедворець говорить Йому: Господи! Прийди, поки не помер син мій. Ісус каже йому: іди, син твій живий. І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. Одразу, як тільки він входив, зустріли його слуги його і сказали: син твій живий. Він спитав у них: о котрій годині стало йому легше? Йому сказали: вчора о сьомій годині покинула його гарячка. Зрозумів батько, що це був саме той час, коли Ісус сказав йому: син твій живий, і увірував сам і весь дім його. Це вже друге чудо сотворив Ісус, повернувшись з Юдеї в Галилею».
Я декілька років пропрацював на інформаційно-рекламному телеканалі Дніпропетровська (нині: Дніпро) на посаді рекламного журналіста (робив рекламні сюжети). На будівлі, в якій розміщався офіс телеканалу, висіла меморіальна дошка пам’яті одного художника. На ній були вигравійовані слова: «Світ без людини мені нецікавий…». Напевно, це висловлювання належало йому.
Коли я робив перші кроки в тележурналістиці, один з моїх друзів-режисерів сказав: «Головне в телебаченні і в кіно – показати життя і характер людини. Не філософські ідеї і концепції, а людина – основа, як у мистецтві, так і в журналістиці». І якщо ви звернете увагу, то побачите, що професійні журналісти, щоб прояснити і розкрити якусь проблему, показують конкретну людину (подивіться випуск новин на будь-якому телеканалі). Приміром, якщо журналіст робить сюжет про фінансову кризу в Україні, то, передусім, він покаже віддзеркалення проблеми в житті конкретної людини, наприклад, металурга, який був звільнений, оскільки завод скоротив обсяги виробництва.
При читанні Євангелія від Іоанна створюється відчуття, що євангеліст чудово знав правило: перш ніж пояснювати якісь духовні глибини, треба показати певну проблему в житті конкретної людини. Мабуть, йому теж «світ без людини нецікавий». А тому вже упродовж 4-х розділів ми бачимо, як Іоанн описує зустрічі Ісуса спочатку з Андрієм, Петром і Нафанаїлом (1-й розділ), потім з фарисеєм Никодимом (3-й розділ) і жінкою Самарянкою (4-й розділ). Як справжній журналіст, Іоанн упереджає рятівні Христові розмови знайомством з живою людиною.
Ось і цього разу, в історії з царедворцем, я знову переконуюся в цьому.
Взагалі, як вам історія? Що особливого ви помітили? Чим ця історія зцілення відрізняється від подібних у Матфея, Марка і Луки? Мені здається, її відмінність не лише в тому, що треба вірити в Христа, ґрунтуючись не на Його знаменнях і чудесах. Історія учить нас бачити в людині – людину! Так-так, саме людину! Що я маю на увазі?
Ви помітили, як спочатку називає Іоанн чоловіка, який прийшов до Христа з проханням зцілити сина? «Царедворець» (Ін. 4:46). Не знаю, як ви, а я відчуваю в цьому певну зневажливість і холодність з боку оточення в ставленні і до нього, і до його проблеми. Хіба мало таких придворних у царя? Кожен з них, ймовірно, мав особистого сімейного лікаря і в разі потреби міг сплатити будь-яке, навіть найдорожче лікування у відомих цілителів.
Але повернемося до нашого «царедворця». У міру розвитку сюжету ми бачимо, як змінюється ставлення євангеліста Іоанна до цієї людини. Він починає називати його «він». Тобто чується вже певна міра людяності. І, нарешті, у вірші 53 Іоанн називає його не просто відповідно до його соціального і посадового статусу – Іоанн побачив у ньому людину! І це виражено в тому, що він називає його Батьком! А допоміг йому в цьому – Христос! Адже саме Він, вже з перших секунд знайомства, подивився на царедворця не як на чиновника або можновладця. Ісус побачив у ньому батька, син якого смертельно хворий. Подібне ставлення до людини Спаситель і спробував показати Своїм учням і тим, хто був у той момент свідком цієї зустрічі. Адже Йому, Сину Божому, світ без людини нецікавий…
І останнє. Пам’ятаєте ідею, яку я висловив у попередніх розділах: кожен, хто стикався з Христом, ставав посланцем? Увесь парадокс цієї історії в тому, що і царедворець став посланцем! Почувши, що Ісус прийшов з Іудеї в Галилею, він не дозволив безнадійності і відчаю залишити його нерухомим. Він, незважаючи на свою високу посаду, незважаючи на громадську думку про його вчинок, встав і пішов.
Царедворець… Батько… Посланець…
