«Ви перебуваєте в Божій любові – і хоч що ви зробите чи відмовитеся зробити, Бог не припинить через це любити вас», – от такі надихаючи слова якось трапилися в одній невеличкій книжці. Але попри правдивість вони, ці слова, потребують певного уточнення. Біблійного уточнення.
Передусім потрібно зауважити, що Божі любов і прощення в жодному разі не повинні ставати для нас приводом для гріха, за принципом: Бог і так простить. Власне про це попереджає апостол Павло: «До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному» (Гал. 5:13). Отже, Божа любов має викликати в нас захоплення і любов у відповідь (загалом, це цілком нормальна реакція, яку чомусь більшість людей не дуже проявляє у власному житті), і ця любов має адресуватися ближнім: тим самим ми затверджуватимемо свою любов Богу. Це перше уточнення, але не менш важливе і друге.
«Але Він розповів їм таку притчу: який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену» (Лк. 15:3-6), – ясна річ, що тут у ролі чоловіка виступає Господь Ісус Христос, Який Себе іменує Добрим Пастирем. Пастирем, який «душу свою покладає за овець» (Ін. 10:11), вже не кажучи про те, що вирушає на пошуки вівці, яка заблукала.
Але що нам відомо про овець, окрім того, що вони постійно десь «блукають»? – «Вівці йдуть за ним (чоловіком, Добрим Пастирем), бо знають його голос. За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу» (Ін. 10:4,5). Отже, вівці свої Пастирю, а не чужі, або як сказано: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:12). Тобто ця Божа любов передусім стосується дітей Божих, тобто тих, «що вірують в ім’я Його»! А от про цей момент у надихаючих книжках згадують доволі рідко.
Але, питається: чому? Адже це – напівправда, а напівправда, як відомо, це – брехня, а зовсім не правда.
Щоб зрозуміти цей феномен, варто пам’ятати одне: завдання подібних надихаючих книжок, буклетів, рекламних матеріалів полягає лише в одному: подобатися людям, а не нести істину. Істина ж полягає в тому, що для вірних стосунків будь-якої людини з Богом передусім потрібне її покаяння: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17). А коли тему покаяння відсувають десь у бік або про нього просто мовчать, тоді людям подають спотворену істину про безумовну Божу любов. Істину, яка насправді є напівправдою, тобто брехнею.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Не істина, а брехня