Чудово, коли є канікули, а особливо, якщо канікули літні! На них чекають усі школярі ще від вересня. І ось, нарешті, настало літо! Двійнята успішно закінчили перший клас і перейшли до другого. Удома всі раділи їхнім успіхам і дякували за це Господу.
– Ой, навіть не віриться, що цілих три місяці не треба думати про уроки, вранці прокидатися під дзвін будильника та можна гуляти, скільки заманеться! – радів хлопчик.
– Я теж дуже рада, що настало літо! Знаєш, Сергійко, я наш будильник просто терпіти не можу. Коли вранці дзвенів, мені завжди хотілося його кудись із кімнати викинути, щоб не заважав спати. А зараз ми від його дзенькання відпочинемо!
– Може, його і зовсім на все літо з кімнати винесемо, щоб тут навіть і не цокав, – запропонував хлопчик, поглядаючи на пузатий будильник, що стояв на письмовому столі.
– Згодна! – заплескала в долоні Софійка. – Щоб не псував нам настрій, коли на очі потраплятиме. Влаштуймо йому літні канікули!
– Треба віднести його в татів гараж і якнайдалі заховати, нехай там і відпочиває, – засміявся Сергійко.
– Треба так щоліта робити! – запропонувала дівчинка. – Це буде чудово – щось незвичне вже на початку канікул!
– Правильно! – погодився хлопчик.
За кілька хвилин пузатий будильник уже відпочивав у гаражі, а діти спокійно вирушили спати.
– Мама обіцяла не будити нас завтра, тому я спатиму до обіду, – усміхнувся Сергійко, йдучи до свого ліжка.
– А я спатиму до вечора, оце вже висплюся! – розмріялася Софійка.
– До вечора? – здивувався брат. – Ну, до вечора це занадто довго. За день стільки всього цікавого зробити можна, а ти все проспиш. Адже так усі канікули собі зіпсуєш.
– Та ні, я зовсім не збираюся всі канікули проспати. Тільки завтра спатиму довше, а потім ми гратимемо з тобою цілими днями. Тато пообіцяв за гарне навчання купити нам велосипеди, тоді вже буде не до сну – мені ж треба навчитися їздити на велосипеді. Ти мені допоможеш, Сергійко?
– Ще й питаєш! Звичайно, допоможу, адже я – твій брат!
– Дякую, Сергійко. А ще я хочу цього року навчитися плавати. От поїдемо до табору, там і навчуся. Ти мені допоможеш?
– Неодмінно, – пообіцяв сестрі Сергійко. – А ще мрію на кілька днів до бабусі в село з’їздити, сходити з хлопцями на риболовлю. Якщо захочеш, то і тебе візьму.
– Ні, не ображайся, та ловити рибу мені нецікаво, нудно. Краще з бабусею пиріжки пектиму, вони в неї такі смачненькі виходять. Ой, Сергійко, я так за нашою бабусею засумувала! Усе-таки як чудово, що є літо, скільки всього цікавого можна зробити!
– Добре. А зараз, Софійко, лягаймо спати, бо так і до вечора не виспимося, – засміявся Сергійко.
Засинаючи, діти мріяли про те, як чудово вони проведуть довгоочікувані літні канікули. І коли зранку, перш ніж вирушити на роботу, тато зазирнув до їхньої кімнати, то мимоволі засміявся, вдивляючись в обличчя дітей. І Сергійко, і Софійка спали зі щасливими усмішками. Мабуть, їм снилися цікаві сни, які сняться тільки під час шкільних канікул.
Двійнята і справді проспали дуже довго. Сонечко було геть високо, коли Сергійко розплющив очі.
– Софійко, прокидайся! – спробував він розбудити сестричку.
Але на іншому кінці кімнати була тиша, дівчинка зовсім і не думала прокидатися.
– От сонько, – засміявся Сергійко, підводячись зі свого ліжка.
Та коли хлопчик відчинив двері в коридор, то з кухні долинув такий запашний аромат чогось смачного, що прокинулася і Софійка.
– Ой, як смачно пахне, мабуть, уже час снідати.
За кілька хвилин діти були на кухні.
– Ох ви, мої учні, таке відчуття, що сьогодні за весь шкільний рік вирішили відіспатися. Усі люди давно вже пообідали, а ви тільки снідаєте, – усміхалася мама, розставляючи перед дітьми тарілки з їжею.
– Ой, знову вермішель із гуляшем, – невдоволено надувши губки, промовила Софійка. – Я пиріжків хочу, з яблучним повидлом і сиром, як у бабусі! Мені вони сьогодні вночі наснилися.
– Ну що ж, завтра займемося пиріжками. Допомагатимеш мені тісто місити, – вирішила ненька.
– Ніколи мені завтра, матусю. Та і твої пиріжки не настільки смачні, як бабусині. Краще вже спечи торт «Рудик», він у тебе найсмачніший.
– «Рудик» ми з тобою зможемо спекти і сьогодні, саме до татового повернення. Ввечері відсвяткуємо ваш перший день канікул, – запропонувала мама.
– Як це ти гарно придумала! Тільки ніколи тобі допомагати. У мене, знаєш, скільки справ, так можна нічого не встигнути! Канікули пролетять, а я все в справах і справах, а відпочивати коли? Нам навіть наша вчителька Олена Іванівна гарного відпочинку побажала.
– Ну що ж, – не надто охоче погодилася ненька. – Хоча я так мріяла, що ти, Софійко, сьогодні допоможеш на кухні, а Сергійко підмете подвір’я. Так, Сергійко?
Хлопчик, почувши неньчине прохання, ледве не подавився вермішеллю.
– Що ти, матусю, навіть у Біблії написано: «Використовуйте час…» Ви з татом нам завжди так кажете. Ось я і вирішив усі канікули цінувати час, берегтиму його, марно не витрачатиму. Я навіть хочу на кожен день скласти такий план, аби літні канікули не пролетіли даремно. От сьогодні, відразу після сніданку, ми із Софійкою підемо на вулицю пограти.
– А хто ж подвір’я підмете? – розгублено запитала ненька.
– А хто його весь час підмітав, поки ми були в школі?
– Та й навіщо його підмітати, у нас на подвір’ї, матусю, навіть дуже чисто, – додала Софійка.
– Та-ак, – сказала ненька. – Я завжди підмітала подвір’я. І от уже багато років, від самого дня вашого народження, канікул і відпусток у мене не було.
– А навіщо вони тобі? Адже ти до школи не ходиш, завжди вдома, як на канікулах, – знизав плечима Сергійко.
Ненька більше нічого дітям не сказала, тільки чомусь швидко вийшла з кухні до своєї кімнати.
– Я вже наївся, – сказав Сергійко сестрі, показуючи свою порожню тарілку. – Дарма ти так погано їси, вермішель із гуляшем навіть дуже смачна.
– Я краще чай із печивом поп’ю, – пояснила Софійка й налила собі чаю.
– Мабуть, я теж із тобою за компанію вип’ю чашечку чаю, – сказав Сергійко, посуваючи до себе вазу з печивом.
Після їжі хлопчик сказав:
– Мами щось немає, мабуть, зайнята. Треба зі столу прибрати й посуд помити.
– Може, пізніше помиємо і приберемо? – запропонувала Софійка. – Мені щось так не хочеться на це час витрачати. Та і що тут мити, після нас посуду зовсім трошки! Давай все до мийки складемо, а після вечері, коли назбирається більше, за один раз все і помиємо!
– Гаразд, – кивнув Сергійко.
За кілька хвилин брудний посуд був у мийці, й діти радісно вирушили на вулицю. Там яскраво світило літнє сонечко, весело щебетали пташки, над клумбою із запашними квітами кружляли красені-метелики. Загалом, усе було надзвичайно гарно та цікаво.
– Може, покличемо сусідських дітей і пограємо в хованки! – запропонував брат.
– Охоче! – зраділа Софійка. – Я таке гарне місце придумала для схову. Там мене нізащо не знайдуть!
Сусідські діти залюбки погодилися пограти в хованки, адже всі хотіли провести канікули якомога цікавіше й веселіше.
Софійка сиділа якраз у своєму потаємному місці, коли почула гучні сигнали карети швидкої допомоги.
– Ой, комусь стало зле, – сумно подумала дівчинка.
Але раптом вона побачила, що машина зупиняється саме біля їхнього будинку. Софійка, вмить забувши про захопливу гру, поспішила додому. Дуже скоро до неї приєднався Сергійко.
– Нічого не розумію, – захвилювався хлопчик. – Невже нашій мамі стало зле?
– Мабуть! Кому ж іще, адже вдома, крім мами, нікого і немає!
Софійка від страху відразу розплакалася, а Сергійко спочатку сполотнів, мов сніг, а потім став червоним, як стигла полуниця.
А тим часом люди в білих халатах уже виносили маму на ношах, аби поставити їх до своєї великої машини та відвезти до лікарні.
– Зачекайте, зачекайте, це ж наша матуся! – кричала їм Софійка.
– Що трапилося? – кричав Сергійко так голосно, ніби його могли не почути.
– Не хвилюйтеся, діти, – ледь чутно промовила мама, коли Сергійко й Софійка були поряд, – лікар каже, що це апендицит. Це не так страшно, просто мені зроблять операцію. Тато вже знає, я йому зателефонувала. Він приїде до мене в лікарню, а ви навідаєтеся завтра, якщо, звісно, у вашому щільному розкладі знайдеться для цього час.
Ненька спробувала усміхнутися розгубленим дітям, але в її очах заблищали великі, немов крапельки дощу, сльозинки.
– Пробач, матусю, – плакала Софійка, – я хочу з тобою, до лікарні!
– Пробач, мамо, – теж плакав Сергійко, – я не складатиму розклад.
– Добре, – знову спробувала усміхнутися мама.
– Діти, нам час везти вашу маму до лікарні. Цінна кожна хвилина, – суворо сказала жіночка в білому халаті. Вона йшла попереду нош.
Двійнята сумно дивилися, як два сильних санітари поставили ноші з хворою до карети швидкої допомоги, й під гучний сигнал сирени авто помчало до лікарні.
Сергійко й Софійка, узявшись за руки, вирушили додому.
Діти дуже здивувалися, коли побачили, що посуд помитий, а їхні ліжка охайно заправлені. Двійнята зовсім забули прибрати у своїй кімнаті першого дня літніх канікул.
– Бідолашна матуся, їй, мабуть, було вже недобре, а вона за нами прибирала. А ми… Навіть згадувати соромно, – ледве не плачучи, промовив Сергійко.
– Я так її образила, коли про пиріжки говорила, і про вермішель, і про торт також, – схлипувала Софійка.
– А я що говорив: «Використовуйте час, використовуйте час»! Подумаєш, п’ять хвилин витратив би на підмітання подвір’я. Зате мамі було б приємно, і вона б не плакала, – жалкував Сергійко.
– Як думаєш, вона не помре? – несміливо запитала Софійка. – Пам’ятаєш, Вітя Башмаков говорив, якщо апендикс вчасно не вирізати, він всередині може лопнути, і стається зараження, від якого навіть помирають.
– Помолімося, щоб наша мама не померла, – запропонував Сергійко.
– Неодмінно, – підтримала його сестричка.
І діти довго молилися Ісусу за свою любу неньку.
– Бідолашна мама, вона справді не має ні канікул, ані вихідних, завжди з нами, – розмірковував Сергійко після молитви. – Ой, як мені соромно за всі слова, які сьогодні їй наговорив.
– І мені, – зізналася дівчинка.
– Усе, треба щось робити! Треба скласти справжній план канікул, в якому ми б виділили частину часу на допомогу мамі.
– Правильно, – погодилася дівчинка.
Сергійко приніс новий блокнот і ручку й узявся записувати рівненько в стовпчик дні тижня: понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота.
– Неділю не писатимемо. Цього дня завжди вихідний. Ми його і так всією родиною проводимо після кожного богослужіння, – пояснив хлопчик.
– Угу, – кивнула Софійка.
Потім Сергійко під кожним днем тижня написав:
- Підйом – 10:00.
- Прибирання в кімнаті – 10:00-10:20.
- Сніданок – 10:20-10:40.
- Допомога мамі -10:40-13:00.
- Особистий час – 13:00 – до вечора.
Потім Сергійко уважно розглянув складений розклад:
– Що ти думаєш, Софійко?
– Мамі також потрібно влаштувати канікули. Може, після лікарні її до бабусі відправимо?
– Саму?
– Саму. А що? Нехай хоч трохи побуде у відпустці! Сільське повітря дуже корисне, так тато завжди каже. Мама там швидко одужає. А розклад мені твій дуже навіть подобається. Хоча я б іще й після вечері мамі залишилася допомагати, на кухні завжди багато справ.
– Правильно, – кивнув Сергійко й додав у своєму розкладі: «Після вечері – допомога мамі».
А потім іще трохи подумав і дописав: «Поки мама у відпустці в бабусі, всі домашні справи роблять Сергійко й Софійка».
А зверху хлопчик охайно вивів яскравим фломастером: «Використовуйте час».
– Чудово, – закивала головою Софійка.
Діти вирвали аркуш із блокнота і повісили його на стіну в дитячій кімнаті, на найвиднішому місці. А потім повернули з татового гаража пузатий будильник.
– Усе, друже, твої канікули скінчилися, – повідомив йому Сергійко. – Будитимеш нас о десятій годині, щоранку, крім неділі, звичайно. У неділю в цей час ми вже маємо бути в церкві.
– Добре, що ти будильник назад приніс, бо ми б справді всі канікули проспали, – усміхнулася Софійка.
Потім діти ще раз помолилися за маму, підмели подвір’я та стали чекати на тата.
Коли батько повернувся, двійнята схвильовано почали розпитувати:
– Як там мама, татусю?
– Їй зробили операцію? Вона не помре?
Тато не поспішаючи почав відповідати:
– Мамі вже видалили апендикс, зараз вона відпочиває. Лікар сказав, що операція пройшла успішно. Якщо все буде добре, то за шість днів мама повернеться додому.
– Тато, а ти з мамою розмовляв?
– Зовсім трохи. Вона передавала вам привіт і сказала, що вас любить і пробачає вам.
Сергійко й Софійка зраділи.
– А вона тобі не сказала, за що пробачає? – уточнив хлопчик.
– Ні. Та, може, це ви самі розповісте?
Діти перезирнулися. А потім Сергійко промовив:
– Звичайно, тато, ми тобі все скажемо, тільки спочатку ходімо до дитячої, покажемо наш розклад для канікул.
Татові сподобалися і розклад, й ідея з маминою відпусткою. Сварити дітей за все, що сталося, чоловік не став, адже вони самі все зрозуміли.
Добре, коли є шкільні канікули, особливо якщо канікули – літні. А ще добре, що в Біблії є такий чудовий вислів: «Використовуйте час». Завдяки йому літні канікули Сергійка й Софійки видалися прекрасними. Діти зрозуміли, що цінувати час треба правильно, і розподілити його треба так, щоб усім було добре. Усім, хто живе поряд із нами, хто нас любить і дбає про нас. Цінуйте час, проведений із ними, і тоді всі будуть щасливими. Використаний на допомогу іншим час не витрачений даремно.
