Музика. Вона звучить скрізь: у транспорті і вдома, на радіо і в мобільних телефонах. Навушники – невід’ємна частина гардеробу, а плеєр – незамінний технічний супутник життя. Подібно до камертона, улюблені звуки налаштовують наш внутрішній світ на певний лад. Хтось, якщо сумно, слухає ліричні композиції, а хтось, навпаки, запальні. Я теж люблю музику. У мене завжди із собою комплект дисків, з яких я вибираю з урахуванням моїх душевних коливань і настроїв.
Цікаво, що перші християни не лише слухали, але і самі часто співали. Варто сказати, що вони взагалі проводили чітку відмінність між музикою і співом! На секунду вдумайтеся в це… Раніше люди вважали, що є музика – виконання на інструментах, і спів – звучання голосу. Причому останнє, як правило, було невід’ємною частиною духовного життя, оскільки співали і на домашніх зібраннях, і на богослужіннях у храмі.
Тим, хто хоч раз читав початок старозавітної книги Буття, відомо, що діти Каїна – того, хто убив Авеля, – були першими музикантами. Вони грали на музичних інструментах – гуслях і сопілках (Бут. 4:21). Деякі богослови вважають, що їх гра – це спроба відтворити той небесний спів, який чув їх прабатько Адам ще в Едемському саду.
– До чого уся ця довга передмова про музику? Який стосунок вона має до Євангелія від Іоанна? – запитаєте ви.
Річ у тім, що є біблійні дослідники, які дивляться на перші 18 віршів Євангелія від Іоанна, як на гімн, який співали Богові перші християни. Якщо ми подивимося уважніше, то побачимо, що, можливо, вони і праві. А оскільки ми вже дійшли до 10-го тексту, пропоную саме з цього місця приєднатися до співу гімну і вслухатися в його сенс…
Євангеліє від Іоанна 1:10-18: «У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися. І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця. Іоан свідчить про Нього і голосно каже: це Той, про Кого я говорив; Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був. І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать, бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися. Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив».
Перші християни співали про дві реальності, два виміри: про Слово, Яке прозвучало на початку, і Світло, через Яке засяяло життя. Світ був глухий і німий. Потім оспіваний момент втілення Слова і свідоцтво Іоанна Хрестителя про те, Хто йде за ним. Перші послідовники Ісуса оспівують світ, в який Він прийшов, і реальність, яку Він залишив. У світі Ісус «був серед своїх», а в тій реальності – Він «сущий на грудях Отця»[1].
Він названий «Єдинородним», тобто «єдиним у роді своєму»: подібних до Нього – не було, немає, і не буде. А ті, до кого Він прийшов, названі «дітьми Божими». Нас, дітей – багато. Усі ми різні і не єдині у своєму роді людському.
Вдумуючись у ці думки гімну перших християн, починаєш розуміти, що Ісус Христос – одночасно не такий, як ми, і в той же час подібний до нас… Він був у плоті, але в той же час залишився Словом. Він мешкав з нами, але увесь час пам’ятав про те, як перебував на грудях Отчих.
От Його, такого близького і великого, такого відкритого і недоступного, людину і Сина Божого, Його і оспівували перші християни. До нас не дійшов мотив, і ми не знаємо мелодію, але євангеліст Іоанн передав нам зміст гімну, який співали вони, – перші свідки і послідовники Ісуса.
Це гімн не для ФМ-станції і не для тих, хто хотів би почути просто музику. Це гімн для тих, хто хотів би почути справжнісінький спів… і не просто почути, а і заспівати на свій мотив, заспівати по-своєму…
[1] Саме так перекладається фраза «у лоні Отця». Слов’янське слово «лоно» означає «груди».
