38
Бо я в неоплатному боргу перед Ним – Він дарував-бо мені таку велику милість, що через мене багато людей народжуються в Бозі, отож потрібно всюди висвячувати кліриків, щоб люди, яких Господь покликав з чотирьох кінців землі, були навчені вірі, як було вже сказано через пророків: «До Тебе прийдуть народи від країв землі і скажуть: “тільки неправду успадкували наші батьки, пустоту і те, у чому немає ніякої користи” (Єр. 16:19). І ще: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі» (Іс. 49:6, Діян. 13:47).
39
І я жадаю побачити сповнення того пророцтва, яке в жодному разі не є брехнею, як обіцяв Він в Євангелії: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному» (Мф. 8:11). Так і ми віримо, що прийдуть вірні до Божого Престолу з усіх кінців землі.
40
Тому ми маємо витягувати Божий улов добре і старанно – як Бог пророкував і вчив: «Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4:19). І ще, через пророків: «Ось, Я пошлю багато рибалок, – говорить Господь, – і будуть ловити їх; а потім пошлю багато мисливців, і вони проженуть їх з усякої гори, і з усякого пагорба, і з ущелин скель» (Єр. 16:16). Тому ми мусимо закидати свої сіті, щоб великі натовпи людей стали Божим уловом. Також усюди мають бути священики, які б хрестили, навчали та втішали тих, хто того потребує – як Господь сказав в Євангелії, повчаючи і нагадуючи: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь» (Мф. 28:19,20). Також Він каже: «Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16:16). І ще: «І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець!» (Мф. 24:14). Це ж каже Господь через пророків: «І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть, і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння. І також на рабів і на рабинь у ті дні виллю від Духа Мого» (Йоіла 2:28,29). «Як і в Осії Він говорить: “Не Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену – улюбленою”. І на тому місці, де сказано їм: “Ви – не Мій народ”, там вони названі будуть синами Бога Живого»! (Рим. 9:25,26).
41
І як ірландці, які ніколи не знали Бога і досі шанували ідолів та інший непотріб, стали тепер Божим народом? Як діти диявола могли стати дітьми Божими? Чому сини ірландських правителів з радістю приймають чернечі обітниці? Чому їхні доньки вважають за честь стати черницями, Христовими нареченими?
42
І серед них є одна благословенна сестра – корінна шляхетна ірландка, жінка зрілих літ, яку я особисто охрестив, а через кілька днів вона прийшла до нас, щоб поділитись словом, яке вона отримала від Бога – стати Христовою дівою і так наблизиться до Нього. Дякувати Богові, через шість днів вона попрямувала шляхом усіх Божих дів – і не за батьківською волею, а навпаки, долаючи переслідування та перешкоди, що зводили її батьки. І незважаючи на це, кількість черниць постійно зростає (так швидко, що ми не встигаємо їх порахувати) – і це без удовиць і таких, як вони. Найбільше серед дівиць страждають рабині: вони змушені терпіти погрози і переслідування, але навіть попри заборони вони все одно йдуть цим шляхом.
43
Тому навіть якщо я захотів би розлучитися з ними і повернутися до Британії (а я б не проти!), щоби побачити рідний край і родину, і не тільки туди, а ще й до Галлії, щоби побачити обличчя своїх святих отців (Бог свідок, як я жадаю цього), проте я «збуджений Духом» (Діян. 20:22), Який промовляє, що якщо зроблю так, то буду винний у цьому. І я боюся втратити розпочату працю, і не я, а Христос Господь, Який повелів мені вирушити в Ірландію до кінця моїх днів, якщо буде на те Божа воля і якщо Він збереже мене від гріха перед Його очима.
44
Сподіваюсь, що я роблю все як слід, але напевно цього сказати не можу – принаймні, поки я ще живу в «цьому смертному тілі» (див. Рим. 7:24), бо сильний той, хто щодня працює, щоби відвернути мене від віри та святості, в яких я хочу перебувати до кінця моїх днів. І грішна плоть постійно тягне до смерті, тобто, до нечистих бажань. Власне, я знаю, чому не жив благочестиво, так, як усі віруючі, але сповідаюсь Господу моєму і не ховаю очей, бо кажу правду: відтоді, відколи я прийшов до Нього в юності своїй, любов і страх перед Богом зростали в мені щодня, і так з милості Його я зміг зберегти віру.
45
Хто хоче, той може посміятись наді мною. Я не мовчу і не приховую всіх знамень і чудес, які відкрив Мені Господь задовго до того, як вони стались – Господь, Який знав все ще до початку віків. (Діян. 15:18).
46
Тому я не можу не дякувати Богові, Який постійно прощав мені мої помилки та мою необачність. Це було не раз і не два, і я, напевно, заслужив цим Божий гнів, не слухаючи того, що Дух Святий мені каже. Тоді Господь змилостивився наді мною тисячі й тисячі разів, бо бачив, що я лише готувався до служіння, що я ще не знаю, як чинити в тих чи інших обставинах, бо багато людей хотіли перешкодити моїй подорожі до Ірландії. Вони говорили в мене за спиною: «для чого він хоче відправитись до цих дикунів, які не знають Бога»? Не через підступність свою (вони просто не помічали її у своїх вчинках) вони вказували на мою неосвіченість та недолугість. Я і сам не відразу визнав Божу благодать, яка оселилася в мені. Знаю: мені слід було зробити це швидше.
47
Тепер я звертаюсь до братів моїх по вірі та товаришів у служінні, до усіх, хто повірив моїм словам, які я промовляв і промовлятиму, щоб утверджувати та зміцнювати вашу віру. Я лише бажаю, щоб ви зростали у вірі й наслідували старших у Христі. Це буде моя найкраща нагорода: «Син мудрий радує батька» (Пр. 10:1).
48
Ви знаєте, і Бог-свідок знає, яким я був в юності – після навернення, як я жив в істинній вірі та з відкритим серцем. Так само тепер я живу серед поган: завжди чиню з ними згідно з вірою. Бог свідок, що я нікому з них не брехав і навіть не думав про це заради Бога і Його Церкви, щоб не викликати переслідувань проти них та нас усіх, і щоб не зневажалось ім’я Господнє, бо написано: «горе тій людині, через яку зневажається ім’я Господнє» (Лев. 24:10)[1].
49
Бо хоча я і неук, але завжди намагався берегти себе від таких речей. Усі дарунки, які приносили на вівтар мої брати в Христі, і Христові діви, і благочестиві жінки, я повертав їм. Вони могли ображатися, але сподіваючись на вічну нагороду, я стримував себе в цьому, щоб ніхто не міг звинуватити моє служіння в нечемності і щоб жоден мій вчинок не давав найменших підстав безчестити нас в очах невіруючих.
50
Може, охрестивши стільки людей, я сподівався на якусь подяку від них? Скажіть мені це в очі, і я поверну. Коли Господь моїми скромними зусиллями настановляв священиків, хіба не вільно я висвячував їх? І якщо я просив у них гроші хоч на пару чобіт – скажіть мені це в очі, і я поверну.
51
Більш того, заради вас я, навпаки, витрачав своє – щоб мене добре приймали. І коли був з вами, і всюди, куди я йшов заради вашої справи, незважаючи на суворі випробування, у найвіддаленіших землях, за якими вже не живуть люди і куди ще ніхто не заходив, щоб проповідувати Благу Звістку, хрестити, висвячувати священиків чи наставляти у вірі людей – завдяки дарам Божим це все я робив ретельно і з задоволенням заради вас та наступних поколінь.
52
Час від часу мені доводилось давати дарунки правителям, зокрема, як заставу за їхніх синів, які воліли подорожувати зі мною. Хоча, незважаючи на це, якось мене з попутниками таки схопили. Того дня мене хотіли вбити – і таки ледь не вбили, але, мабуть, мій час тоді ще не прийшов. Нас закували в кайдани, і мене охопив страх, але на чотирнадцятий день Господь визволив мене. Нам повернули свободу й усе наше майно – дякую Богові й деяким давнім друзям, які допомогли нам.
53
Знаєте ви також, скільки мені треба було платити суддям у різних краях, де я часто бував. За моїми підрахунками, за один хабар вони могли б купити п’ятнадцять рабів[2]. Однак я нічого не шкодував заради того, щоб бути з вами в Бозі, і щоб ви були зі мною. «Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе за душі ваші» (2Кор. 12:15).
[1] Невірне посилання: у вказаному місці з книги Левит написано: «І вийшов син однієї ізраїльтянки, що народилася від єгиптянина, до синів Ізраїлевих, і посварився у стані син ізраїльтянки з ізраїльтянином». Можливо, подібні неточності – помилки перекладачів давнього латинського перекладу Біблії. Можливо – з цитатами наплутав сам Патрик (недарма святий мав репутацію неука). Можливо, текст був викривлений писцями. У будь-якому випадку, ці помилки лише вказують на давність та автентичність тексту «Сповіді».
[2] Буквально «ціна п’ятнадцяти людей» – рабство, традиційне для язичницького світу, у християнських країнах відмирало поступово, і св. Патрик, щоб наголосити на сумі хабарів, які був вимушений платити, цілком міг використати таку метафору.
