26
І ось тепер повстали проти мене мої старійшини, які прийшли і кинули мені на спину тягар давніх гріхів, щоб створити перепони для моїх єпископських праць (і без того важких). Того дня, як написано в Біблії, «били мене, щоб я впав» (Пс. 117:13) – упав я раз і навіки. Проте Бог у милості Своїй подбав про раба Свого, який заради імені Його потрапив на чужину, ласкаво і щиро прийшов мені на допомогу, коли мене вже майже розчавили та збезчестили. Молю Бога, нехай Він не залічить їм це як гріх.
27
Мене вирішили звинуватити в гріхах тридцятирічної давнини – я розкаявся в них ще до того, як стати дияконом. Тоді я, шкодуючи за скоєним, зізнався в цих гріхах своєму близькому другові (гріх цей я скоїв ще юнаком, коли не вмів протистояти спокусам). Лише Бог знає (бо я вже не згадаю), чи було мені тоді 15 років, чи ні, й у Бога я тоді не вірив. Взагалі, у дитинстві я перебував у темряві невір’я і смерті, поки Господь не почав суворо смиряти мене: і голодом, і наготою.
28
Так, я не за власним бажанням опинився в Ірландії: я був там у неволі та страждав. Проте ці страждання були корисними для мене – бо так Бог виправляв мене і готував до того дня, коли я стану новим, далеким від того, ким був, щоб я, який колись зважав лише на себе, був у змозі піклуватись про спасіння інших.
29
Тому, коли мене почали звинувачувати в давніх гріхах (про які я вже згадував) – тієї ж ночі в мене було видіння: я стояв перед розкритою книгою, в якій було записане моє безчестя. І раптом я почув Божі слова: «Нам боляче на це дивитись». Не «тобі», а «нам» – немовби Він долучив Себе до мене. Після цього Він сказав: «Хто торкається вас, торкається зіниці ока Його» (Зах. 2:8).
30
Тому я неустанно дякую Тому, Хто укріпляв мене на всіх шляхах моїх, щоб ніхто не заборонив мені йти тим шляхом, яким я мушу йти, і робити те, чому навчив мене Христос. Однак з того часу відвага в моєму серці не зменшується, і віра моя випробувана перед Богом і людьми.
31
Тому я прилюдно кажу, що моє сумління було і є чистим. Бог свідок, що слова мої правдиві.
32
Значно більше ніж про себе я вболіваю про свого близького друга, через якого ми змушені були чути таку відповідь – за того, кому я відкривав душу свою! І дізнався під багатьох братів перед тим, як мою справу почали обороняти (як там було, не знаю: мене тоді не було в Британії), що мій друг буде захищати мене в разі моїй відсутності. Крім того, він сам казав мені: «Зауваж, – чекає на тебе єпископський сан» – сан, на який я цілком не заслуговував. Однак як же тоді прийшло йому невдовзі після цього публічно безчестити мене – після того, як він мене вибачив, і після того, як мене вибачив Бог, Який є найвищий за все?
33
Я сказав достатньо, однак не можна укрити в посудині дар Божий, який Він явив мені в землі мого рабства, бо тоді я бачив Його ясно, і знайшов Його там, і – вірю – Він оберігав мене від усяких кривих доріг Духом Своїм Святим, Який працює в мені та через мене і сьогодні. Знову слова мої сміливі, проте Бог – свідок, якби це все було відкрито мені через людей, я мовчав би і не сперечався заради миру і любові Христової.
34
Тому я невпинно дякую Богові, Який зволив зберегти мою віру в день спокуси, отож сьогодні я можу з усією певністю покласти душу свою на вівтар як живу жертву заради Господа мого Ісуса Христа, Який підтримує мене в усіх труднощах. Хто я, Господи, яке в мене покликання, що Ти явив мені всю Свою божественну глибину і що тепер серед варварів я можу звеличувати і прославляти Ім’я Твоє. І куди б я не пішов, яке б горе чи щастя зі мною не трапилось – чи добре, чи погане – все прийму і воздам хвалу Богові, Який відкрився мені, щоб я міг довіряти повністю і цілим серцем. Чи може бути в світі більша радість? У ці останні дні я можу прийняти на себе віддану і вдячну працю – наслідувати тих, кого багато століть тому Господь призначив бути вісниками Своєї Євангелії, свідчити про Нього всім народам до краю землі. На наших очах пророцтва збуваються! Ми є свідками того, що Євангелію тепер проповідують у найвіддаленіших землях, за якими вже ніхто не живе.
35
Розповідати детально про всі мої пригоди було б задовго. Я вже повістував про те, як Бог кілька разів визволяв мене з неволі – з дванадцяти пасток, в які ледь не потрапила душа моя, від людських підступів та речей, які словами я описати не можу. Дякую Богові, Який знає всі речі ще до того, як вони відбудуться, і Який мене, нещасного байстрюка, оберігав, подаючи в пророцтвах знаки та застереження.
36
Звідки в мене така премудрість: невже від власного розуму? Я ж тоді і дні рахувати не вмів – не те, що про Бога розважати! Звідки ж до мене прийшов цей дар – пізнавати, а точніше – шанувати Бога, який я отримав ціною розлуки з родиною та рідним краєм?
37
Багато дарів пропонували мені зі слізьми і плачем, але я відмовляв тим, хто просив, ішов проти волі багатьох своїх старійшин, але мене провадив Бог, я не бажав сваритися з ними чи, навпаки, коритися їм – ані слідувати за власним бажанням – лише за Богом, Який дарував мені перемогу, отож я зміг прибути до Ірландії, приносити Благу Звістку і поругу невіруючим, терпіти сварки і труднощі у своїх подорожах – інколи навіть потрапляючи до в’язниці, жертвуючи тим, що мав від народження, заради блага інших. І якщо буду гідний того, я готовий і життя своє віддати за Нього не вагаючись, і готовим у серці – бо я обрав посвятити життя Йому навіть до смерті, – якщо Бог дарує мені таку благодать.
