1
Я – Патрик, темний грішник та найменший з усіх вірних (чим здобув презирство серед людей). Моїм батьком був диякон Кальпурній, син священика Потіта. Ми жили в місті, що називали Баннавем Тавернський, а за ним у нас була вілла, куди ми інколи виїжджали на свята. Саме там мене і взяли в полон та продали в рабство розбійники. Було мені тоді років шістнадцять.
Тоді я ще не знав Істинного Бога. Може, саме тому і судилося мені стати рабом в Ірландії разом з тисячами інших – таких самих, як я. Воістину, ми заслуговували на це – бо покинули Бога, не виконували заповідей Його, хоч неодноразово слухали проповіді священиків, що безустанно нагадували нам про спасіння. Може, тому Бог і спрямував на нас гнів Свій, і розсіяв нас між народами – аж до краю землі.
І тепер, серед незнайомого народу, немов на долоні, побачив я всю нікчемність свого життя.
2
І там, в Ірландії, Бог відкрив мені очі на моє безвір’я, отож я, хоч і з запізненням, згадав усі гріхи свої, і зі щирим серцем звернувся до Господа. Він же зглянувся на мене в нікчемності моїй, змилостився над юністю та необізнаністю моєю і піклувався про мене навіть до того, як я пізнав Його і навчився розрізняти добре від злого. Він щоразу давав мені сили, втішаючи мене, як батько втішає сина.
3
Тому тепер я не можу мовчати: а як же ж можна мовчати про такі великі благословення, таку велику милість, яку Бог зволив подарувати мені? Дана-ж бо нам нескінченна благодать, щоб, очистившись, ми проповідували Бога, вихваляючи і звіщаючи Його чуда перед усіма народами, які живуть під небесами.
4
Бо немає і не буде ніколи іншого Бога, крім Вічного, Нерожденного Отця, що не має початку, але що Сам дає початок усьому і волею Якого стоїть світ – як нас і вчили. І Сина Його, Ісуса Христа, про Кого з Богом-Отцем наше свідчення, Хто був перед тим, як світ почав існувати, і навіть до початку часу. Народжений Отцем (що вище нашого розуміння) до початку всіх часів, і через Нього було створено все, що існує – видиме і невидиме. Він став чоловіком, і, перемігши смерть, повернувся на небо до Отця, і Бог возніс Його, і дав Йому ім’я вище над усі імена, щоб перед іменем Ісуса схилилося усяке коліно небесне, земне і те, що нижче землі, і кожен язик щоб сповідав, що Господь Ісус Христос є Господом і Богом нашим. У Нього ми віруємо і на Нього уповаємо, що незабаром гряде Він судити живих і мертвих, і воздати кожному за діла його.
І Він щедро послав нам Свого Духа Святого, давши нам запоруку безсмертя нашого. Святий Дух творить нас віруючими, слухняними дітьми Божими і співспадкоємцями Христа, Якого ми сповідуємо і Якому поклоняємось, Єдиному Богові, Який явився нам у Святій Трійці.
5
І Він же говорив через пророків: «І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене» (Пс. 49:15). І також говорить Він, що «про діла Божі сповіщати похвально» (Тов. 12:7).
6
І хоч сам я і не є гідним, але бажаю, щоб тепер браття мої і родина моя знали про ревність мою у вірі та зрозуміли, чим живе душа моя.
7
Знаю я свідчення Господа мого, про Якого сказано в псалмах: «Ти зненавидів усіх, що чинять беззаконня» (Пс. 5:6), і ще: «вуста, що зводять наклеп, убивають душу» (Прем. Сол. 1:11), і знову, в Євангелії: «За всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний» (Мф. 12:36).
8
Отже, говорю я зі страхом і трепетом, пам’ятаючи про день, коли не заховається жодна людина, і всі муситимуть дати відповідь за кожен скоєний гріх перед судилищем Господа нашого Ісуса Христа.
9
Саме тому я і вагався так довго перед тим, як це все написати. Ще й тепер маю деякі сумніви: боюся-бо стати жертвою злих язиків. Я не мав такої освіти, як інші, які легко освоїли і закон, і Святе Письмо, та яким не треба було вивчати нову мову і які без надмірних зусиль поглинали знання, немов губка. Мої ж проповіді і слова доводиться перекладати чужою мовою – отже, кожен може відчути мій стиль і зрозуміти, який з мене був книжник і проповідник. Кажуть, що «у слові пізнається мудрість, і у мові язика – знання» (Сир. 4:28).
10
Однак навіщо мені заздалегідь виправдовуватися: хіба я не правду говорю? У літньому віці я намагаюся зробити те, до чого не був готовий, як був молодим. Тоді гріхи мої стояли мені на заваді, не даючи слідувати тому, що читав, і тепер ніхто мені не хоче вірити. Мабуть, слід повторити: я потрапив у рабство безбородим хлопцем, який ще не знав, чого слід прагнути, а від чого ухилятися. Тому тепер мені соромно за своє невігластво, бо я насправді не красномовний, і промовити проповідь належно не можу. Отже, і зараз мені важко пояснити, чим палає моя душа і що хоче розум.
11
Проте якщо дана була мені така ж благодать, як і іншим, то цілком не можу я мовчати – це було б невдячно! І якщо доведеться мені, недорікуватому невігласу, предстати перед людьми, то написано в пророка: «І серце легковажних буде вміти міркувати; і недорікуваті будуть говорити ясно» (Іс. 32:4). «Бо так заповів нам Господь: “Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі”» (Діян. 13:47) «Ви показуєте собою, що ви – послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця» (2Кор. 3:3). Написано ще, що навіть рільництво Всевишнім створені (див. Сир. 7:15).
12
Так от, я справді колись працював у полі[1], та ще й у неволі, до школи не ходив і про завтрашній день не думав. Однак знаю, що перед цим приниженням я був подібний до каменя, що лежав глибоко в багнюці, поки Всемогутній у милості Своїй – о диво! – не підняв мене і не взяв до Себе. І відтоді я вважаю своїм обов’язком вихваляти Його і хоч якось віддячити Йому за велику і неосяжну благодать Його – і в цьому житті, і в майбутньому.
13
Отже, погляньте всі, хто Бога боїться – і великі, і малі. Майстри вишуканих промов, слухайте і вирішуйте: хто взяв мене, неука, з-поміж розумних та красномовних, знавців законів та всякої премудрості? Мене, відкинутого цим світом, Він обрав серед інших і натхнув «з побожністю і страхом» (Євр. 12:28), «праведно та бездоганно» (1Сол. 2:10, 3:13, 5:23) піти до народу, з яким мене зв’язала любов Христа, присвятивши (якщо буду гідним цього покликання) своє життя служінню смиренно та в істині.
14
Отже, відповідно до віри в Триєдиного Бога, слід без вагань та не зважаючи на труднощі, звіщати про Царство Боже та вічне втішення, без страху проповідувати по цілій землі ім’я Боже, а також після відходу залишити міцну основу братам і синам своїм по вірі, яких охрестив я вже багато тисяч.
15
І немає моєї заслуги в тому, що Бог так змилостивився над Своїм смиренним слугою, що після всіх негод, неволі, багатьох років у чужій землі явив мені таке благовоління, про яке я не смів ані думати, ані навіть мріяти.
[1] Тут – гра слів: латинське rusticus значить і «селянин», і «простий»
