“Сповідь” св. Патрика – це своєрідна автобіографія, в якій автор розповідає історію свого навернення до Христа і покликання до служіння, розповідає про свої трудові будні з усіма їхніми радощами та негодами. Цю духовну автобіографію Патрик написав, коли хтось з “керівництва” почав сумніватися в благочесті та чистоті його віри. У чому конкретно його звинувачували, нам невідомо. Якщо опиратися на спогади Патрика, в яких він часто згадує своє неуцтво і час від часу переказує Символ Віри, а також на пристрасть тогочасних Отців Церкви до теологічних диспутів і звичку зважати на всі тонкощі, то цілком можливо, що його хотіли звинуватити в якійсь єресі. Це імовірно ще й тому, що він був британцем, а в Британії вчення Пелагія, засуджене як єретичне, було досить поширеним. Що ж, так є давно: хто везе, того й поганяють, і Церква, на жаль, не завжди є виключенням.
Розпочались розмови про те, що треба відкликати місіонера з Ірландії або замінити на іншого. У 438 (або 439) році до Ірландії прибули «ревізори» – Секундін, Авксилій та Ізернін, – немов би для допомоги місіонерові, але усі зрозумілі їхні істинні мотиви. Йшла мова про повернення Патрика до Британії чи на континент і церковний суд.
Хоча Патрик і навчився довіряти Богові в усьому (риса, притаманна місіонерам), але все ж був збентежений. У нього хотіли відібрати справу його життя, звинуватити в тому, що він не робив, і проголосити «неблагонадійним елементом». Святому тоді вже було під сімдесят, а в цьому віці вже важко розпочинати щось з початку. Хотілося спокою, хотілося решту життя служити на землі, яку полюбив і до якої звик, на землі, куди його покликав Бог.
Бог відповів Патрикові – і в молитвах (про що можна прочитати в «Сповіді»), і в земному житті. Секундін, голова «ревізійної комісії», був вражений благочестям, ревністю і посвятою Патрика, написав на його честь довжелезний панегірик і передав його «нагору». До речі, і сам Секундін, і його колеги так і залишилась в Ірландії служити під керівництвом Патрика.
У 441-му році справа святого була вирішена на його користь (у літописах це назвали «утвердженням Патрика в католицькій вірі»), і нашого героя залишили в спокої, дозволивши спокійно продовжувати свою святу справу, що він залюбки і робив до самої своєї смерті в 457 (або 461) році.
