Покликання Єрми на проповідь про покаяння його дітям та всім віруючим
І
Коли я гуляв в околицях Кумських[1], приблизно в той же час, що і минулого року, то пригадав про минуле видіння, і знову підніс мене дух туди ж, де раніше було видіння. Досягнувши того місця, я схилив коліна і почав молитися Господу і прославляти ім’я Його за те, що Він удостоїв мене і відкрив мені колишні мої гріхи. І коли я встав від молитви, то побачив перед собою ту стару жінку, яку бачив раніше: вона гуляла і читала якусь книгу.
– Чи можеш сповістити про це обранцям Божим? – запитала вона мене. Я відповів: «Госпоже, так багато я не можу запам’ятати, але дай мені книгу, я перепишу».
– Візьми, – сказала вона, – а потім поверни її мені. Взявши книгу, я віддалився в поле і списав все буква в букву, не розуміючи значення. І коли закінчив я переписування книги, раптом забрали її з моїх рук, але хто це був – я не побачив.
II
Через п’ятнадцять днів, в які я постив і багато молився Господу, відкрилось мені значення написаного. Написане було таке: «Діти твої, Єрмо, відступили від Господа, хулили Його і у великому нечесті зрадили своїх батьків; і уславилися вони як зрадники батьків[2]. Зрадивши їх, вони не виправилися, але приєднали до своїх гріхів: розпусту, скверну та нечестя, і таким чином сповнили міру неправди своєї. Промов ці слова всім своїм дітям і своїй дружині, оскільки і вона не стримана у своїх словах і тим грішить. Почувши ці слова, вона приборкає свій язик і заслужить помилування. Вона врозумиться після того, як перекажеш їй ці слова, які Господь повелів відкрити тобі. Тоді відпустяться гріхи, скоєні раніше, як їм, так і всім святим, якщо вони від щирого серця покаються і видалять сумніви зі своїх сердець. Бо славою Своєю поклявся Господь, що той із вибраних Його, хто і в цей наперед визначений день продовжуватиме грішити, не отримає спасіння. Бо покаянню праведних покладені терміни, і визначені дні покаяння для всіх святих, але язичникам дозволено каятися до останнього дня. Тому скажи предстоятелям Церкви, щоб вони звершували путі свої в правді, щоб могли отримати обіцяне з великою славою. І ви, які чинили правду, стійте твердо і не будьте двоєдушними, щоб переселення ваше було зі святими ангелами[3]. Блаженні ті, хто перетерпить прийдешнє велике гоніння і не відречеться від свого життя, бо Сином Своїм поклявся Господь, що ті, які відрікаються від Господа, гублять своє життя. Це саме стосується до тих, які відречуться в майбутні дні; до тих же, які раніше відрікалися, із великого милосердя Він став милостивим.
III
А ти, Єрмо, не пам’ятай неправди своїх дітей і не залишай своєї дружини, але потурбуйся про те, щоб вони визволилися від попередніх гріхів. Вони врозумляться від правдивого вчення, якщо ти не триматимеш на них зла. Бо злопам’ятство приводить до смерті, забуття зла – до життя вічного. А ти, Єрмо, перетерпів великі мирські біди за гріхи дому твого, оскільки не звертав на них уваги як на ті, що ніскільки не стосуються тебе, і вдався до неправедних своїх занять. Але те, що ти не відступив від живого Бога, спасе тебе; твоя простота і велика стриманість спасуть тебе, якщо ти перебуватимеш у них; і всіх спасуть вони, хто чинить так само. Ті, хто перебувають у невинності і простоті, будуть сильними проти всякого зла і отримають життя вічне. Блаженні всі, що чинять правду: вони не загинуть повіки. Але скажеш: ось приходить велике гоніння. Якщо тобі так здається, то знову відречися. Господь близький до тих, що навертаються, як написали в книгах Елдат і Модад, які в пустелі пророкували народу».
IV
Під час мого сну, браття, один красивий юнак з’явився мені і запитав:
– Хто, ти думаєш, та стариця, від якої ти отримав книгу?
– Сивілла, – я відповів.
– Помиляєшся, – сказав він, – вона не Сивілла.
– Хто ж вона, господарю?
– Вона – Церква Божа.
Я запитав його, чому ж вона стара.
– Тому що, – пояснив він, – сотворена вона раніше за все, і для неї сотворений світ.
Після того було мені видіння в домі моєму, і прийшла та стариця, і запитала мене, чи віддав я вже книгу предстоятелям Церкви. Я відповідав, що ще ні, і вона сказала:
– Добре, бо я додам ще кілька слів. Коли ж закінчу всі слова, тоді нехай через тебе вони дійдуть до вибраних. Для цього ти напишеш дві книги і одну віддаси Клименту, а іншу – Гранті[4]. Климент відішле в зовнішні міста, бо йому це надано; Гранта ж навчатиме вдів і сиріт. А ти прочитаєш її в цьому місті разом з пресвітерами, предстоятелями Церкви.
[1] Куми – місто в Італії; за римським переданням, там колись жила Сивілла (пророчиця) Кумська, чиї передбачення мали широке розповсюдження в Римі.
[2] Можливо, діти Єрми відреклися від приналежності до християн (зазвичай римські власті як підтвердження відступництва вимагали поклонитися статуї імператора і хулити Ісуса Христа) і навіть донесли на батьків.
[3] Мова йде, очевидно, про те, що душі віруючих переселяються в рай з допомогою ангелів.
[4] Ці імена, ймовірно, були знайомі читачам «Пастиря», можливо, Климент – один з керівників римської християнської громади кінця І – початку II ст. З його ім’ям пов’язано два послання християнам Коринфа. Хто така Гранта – невідомо. За часів Єрми жінки могли стати дияконисами; можливо, дияконисою була і Гранта.
