Будівництво вежі, яка зображає Церкву
І
Одного разу було мені, браття, таке видіння. Після того, як я багато разів постився і молив Господа про одкровення, яке було обіцяне мені через ту старицю, вночі вона з’явилася і сказала:
– Оскільки ти дуже просиш і бажаєш знати все, то приходь у поле близько шостої години, і я з’явлюся тобі та покажу те, що потрібно тобі побачити. Місце ж вибери сам.
І я вибрав місце прекрасне, усамітнене. Але спершу, ніж я встиг назвати їй це місце, вона сказала:
– Прийду, куди бажаєш.
Отже, браття, помітив я годину і з’явився в полі, на місці, куди призначив їй прийти. І бачу я поставлену лаву, на ній льняна подушка, а над лавою простягнута парусина. Побачивши такі приготування, тоді як нікого не було на місці, я здивувався, волосся в мене піднялося, і жах огорнув мене тому, що я був один. Але опам’ятавшись і згадавши славу Божу, я підбадьорився і, схиливши коліна, сповідав Богу свої гріхи, як і раніше. Ось прийшла вона з шістьма юнаками, яких я раніше бачив, і, ставши позаду мене, слухала, як я молився і сповідався перед Богом. Торкнувшись мене, вона промовила:
– Перестань молитися тільки про свої гріхи, молися і за правду, щоб частку з неї отримав ти для свого дому.
Узявши мене за руку, вона привела мене до лави і повеліла тим юнакам:
– Ідіть і будуйте.
Коли ми залишилися одні, вона сказала мені:
– Сідай тут.
– Госпоже, нехай спочатку сядуть пресвітери.
– Я тобі кажу, – наполягала вона, – сідай. Я хотів сісти праворуч, але вона рукою показала, щоб я сідав ліворуч. Коли я засмутився, через те що не дозволила мені сісти праворуч, вона сказала:
– Не засмучуйся, Єрмо. Місце праворуч належить тому, хто вже догодив Богу і постраждав за Його ім’я. У тебе багато не вистачає для того, щоб сидіти з ними. Але залишайся в простоті своїй, як раніше, і сидітимеш з ними, так само як і всі, хто творитиме їхні діла і перетерпить те, що вони перетерпіли.
II
Я сказав їй:
– Госпоже, я бажав би дізнатися, що вони перетерпіли.
– Слухай: лютих звірів, бичування, темниці, хрести ради імені Його[1]. За це їм належить права сторона святині і всякому, хто постраждає за ім’я Боже, а іншим – ліва сторона. Але для тих і інших, і для тих, що сидять праворуч, і для тих, що сидять ліворуч, – одні і ті ж дари обітниці; тільки ті, що сидять праворуч, мають певну честь. Ти бажаєш сидіти праворуч з ними, але в тебе багато немочей. Очисти себе від своїх немочей; і всі не двоєдушні повинні очиститись до того дня від своїх немочей[2].
Сказавши це, вона хотіла піти, але я кинувся до її ніг і благав її Господом, щоб явила мені обіцяне видіння. І вона знову взяла мене за руку, підняла і посадила на лаву ліворуч і, піднімаючи якийсь блискучий жезл, запитала:
– Чи бачиш велику роботу?
– Госпоже, нічого не бачу.
– Невже не бачиш навпроти себе великої вежі, яка будується на воді з блискучих квадратних каменів?
Справді будувалася квадратна башта тими шістьма юнаками, які прийшли з нею. Багато тисяч інших мужів підносили камені. Деякі діставали камені з глибини, інші – із землі і подавали тим шістьом юнакам, вони ж приймали їх і будували. Камені, які витягували з дна, відразу клали в будівлю, тому що вони були гладкими і рівними і так щільно прилягали один до одного, що їхнє з’єднання не можна було помітити, і вежа здавалася зведеною з одного каменя. Камені, принесені із землі, не всі використовувалися для будівництва. Деякі з них будівничі відкладали, бо вони були шорсткі або з тріщинами, або світлі і круглі і не годилися для будівництва вежі. А деякі камені вони розколювали і відкидали далеко в бік. І відкинуті камені, бачив я, падали на дорогу і, не залишаючись на ній, скочувались: одні в місце пустинне, інші потрапляли у вогонь і горіли, інші падали поблизу води і не могли скотитися у воду, хоча і прагнули потрапити в неї.
III
Показавши мені це, вона хотіла піти, але я сказав:
– Госпоже, яка користь мені бачити, але не розуміти, що означає це будівництво? Вона відповідала мені:
– Допитлива ти людина, якщо бажаєш зрозуміти значення вежі.
– Справді, госпоже, я бажаю зрозуміти і сповістити браттям, щоб і вони зраділи, почувши це, і прославили Господа.
– Почує багато хто. І, почувши, деякі зрадіють, а інші заплачуть; втім, і останні, якщо, почувши, принесуть покаяння, також радітимуть. Вислухай тепер пояснення вежі, я відкрию все, і не докучай мені більше про одкровення. Одкровення ці закінчилися, бо мають межу. А ти не перестаєш вимагати одкровень, бо наполегливий. Отже, вежа, яку ти бачиш, що будується, – це я, Церква, яка з’явилася тобі тепер і була раніше. Питай же, що хочеш знати про вежу, і я відкрию тобі, щоб зрадів ти разом зі святими.
– Госпоже, якщо одного разу ти визнала мене достойним того, щоб відкрити мені все, то відкрий, – просив я старицю.
– Все, що належить відкрити тобі, відкриється, аби серце твоє було з Господом і ти не сумнівався, що б не побачив.
– Госпоже, – запитав я її, – чому вежа побудована на водах?
– І раніше я говорила тобі, – відповідала вона, – що ти допитливий і старанно шукаєш: шукаючи, знайдеш істину. Слухай же, чому вежа будується на водах: життя ваше через воду спасенне і спасеться[3]. А вежа заснована словом всемогутнього і преславного імені і тримається невидимою силою Господа.
IV
Я на це сказав їй:
– Величне і дивне діло! А хто, госпоже, ті шість юнаків, які будують?
– Це первозданні ангели Божі, яким Господь ввірив все Своє творіння для того, щоб вони примножували, упорядковували і управляли Його творінням: їхніми силами і буде закінчено будівництво вежі.
– А хто ті інші, які підносять камені?
– І це святі ангели Господні, але перші – вищі. Коли закінчиться будівництво вежі, вони всі разом будуть торжествувати біля вежі і прославлятимуть Господа за те, що завершилось будівництво вежі.
– Бажав би я знати, – сказав я, – яке значення і в чому відмінність каменів.
І вона відповідала мені:
– Хіба ти кращий за всіх, щоб тобі це було відкрите? Є більш достойні, яким варто було б відкрити ці видіння. Але щоб прославлялося ім’я Боже, тобі це відкрите і ще відкриється ради тих, хто має сумнів у серці своєму, чи буде це, чи ні[4]. Скажи їм, що все це істинне і що нічого не немає неправдивого, але все твердо і міцно засноване.
V
Вислухай тепер і про камені, на яких зведена будівля. Камені квадратні і білі, що добре прилягають один до одного своїми з’єднаннями, це є апостоли, єпископи, вчителі і диякони, які ходили у святому вченні Божому, наглядали і свято й непорочно служили обранцям Божим, – як спочилі, так і живі ще досі, – які завжди перебували в мирі і злагоді і слухали взаємно один одного: через те вони і в будівлі вежі добре прилягають один до одного. А камені, що вийняті з глибини і закладаються в будівлю, і дотичні з іншими каменями, що увійшли в будівлю, це ті, які вже померли і постраждали за ім’я Господа.
– Госпоже, я бажаю знати, кого означають інші камені, які дістали із землі.
– Ті, які необробленими кладуться в основу вежі, означають людей, яких Бог похвалив за те, що вони жили праведно перед Господом і виконували Його заповіді[5]. А ті, які приносяться і кладуться в саму будівлю вежі, це новонавернені до віри і вірні. Вони призиваються ангелами до здійснення добра, і тому не знайшлося в них зла.
– А хто ті камені, які відкладаються в бік біля вежі?
Вона відповіла:
– Це ті, які згрішили і бажають покаятися, тому вони відкинуті недалеко від вежі і будуть придатні, якщо покаються. Тому охочі покаятися будуть тверді у вірі, якщо тільки принесуть покаяння тепер, доки будується вежа. Бо коли будівництво закінчиться, то їм вже не знайдеться місця в самій будівлі, і вони будуть відкинуті і тільки залишаться лежати при вежі.
VI
Бажаєш знати, хто ті камені, які розколюють і відкидають далеко від вежі?
– Бажаю, госпоже.
– Це сини беззаконня, які увірували вдавано і від яких не відступила всяка неправда; тому вони не мають спасіння, тому і не придатні для будівлі через свою неправедність, – вони розколоті і відкинуті далеко із гніву Господа за те, що зневажили Його. А значення попередніх каменів, які в безлічі ти бачив складеними і не використаними в будівництві, таке. Шершаві камені це ті, які пізнали істину, але не залишилися в ній і не перебувають у спілкуванні зі святими, тому вони і не придатні. Камені з тріщинами – це ті, які тримають у серцях ворожнечу один проти одного; будучи разом, вони миролюбні, але коли розходяться, знаходять у серцях злобу. І ця злоба – тріщини в каменях. Камені меншого розміру – це ті люди, які, хоч і увірували, але мають ще багато неправди, тому вони короткі.
– Хто ж, пані, білі і круглі камені, що теж не йдуть у будівлю вежі? Вона відповідала мені:
– Доки ти будеш нерозумним і необачливим? Ти про все запитуєш і нічого не розумієш. Білі і круглі камені – це ті, які мають віру, але мають і багатства віку цього; і коли прийдуть гоніння, то заради своїх багатств і турбот вони відречуться від Господа.
– Коли ж будуть вони угодні Господу?
– Коли будуть відсічені їхні багатства, які утішають їх, тоді вони стануть корисні Господу для будівлі. Бо як круглий камінь, доки не буде обсічений і не позбудеться деяких своїх частин, не зможе стати квадратним, так і багаті в нинішньому віці, якщо не позбудуться своїх багатств, не зможуть бути угодними Господу. Насамперед ти повинен знати це по собі самому: коли ти був багатий, був некорисний; а зараз ти корисний і придатний для життя; ти і сам був з числа тих каменів.
VII
Інші ж камені, які ти бачив, були відкинуті далеко від вежі, котилися по дорозі і з дороги скачувалися в пустельні місця, означають тих, які, хоч увірували, але через свій сумнів, залишили істинний шлях, думаючи, що вони можуть знайти кращий. Але вони спокушаються і бідують, ходячи шляхами пустинними. Камені, що впали у вогонь і горять, означають тих, які назавжди зреклися живого Бога і яким, внаслідок злочинної похоті, ними твореної, вже не приходить думка покаятися.
– Кого ж означають камені, які падали поблизу води і не могли скотитися в неї?
– Тих, які чули слово і бажають охреститися в ім’я Господнє, коли приходить їм на пам’ять святість істини, але потім вони ухиляються і знову вдаються до своїх порочних бажань.
Так вона закінчила пояснення вежі. Але я, будучи наполегливим, запитав її:
– Чи є покаяння для тих каменів, які відкинуті, і чи буде їм місце в цій вежі? Вона сказала:
– Є для них покаяння, але в цій вежі не знайдуть вони місця, а потраплять в інше, нижче місце, причому тоді, коли вони постраждають і сповнять дні своїх гріхів. І за те вони будуть переведені, що прийняли слово істинне. І тоді позбавляться вони від своїх покарань, коли здригнуться серцем від порочних діл, ними сотворених, і вони покаються. Якщо ж вони не схаменуться, то не спасуться із-за впертості свого серця.
[1] Мається на увазі переслідування християн при імператорі Нероні, який звинуватив їх у підпалі Риму під час великої пожежі в 64 р. Християн піддавали тортурам і стратам.
[2] Тобто до дня Другого пришестя Ісуса Христа і Страшного суду.
[3] Тобто через хрещення.
[4] У II ст. серед християн посилилися сумніви в реальності швидкого настання Страшного суду.
[5] Маються на увазі старозавітні пророки і праведники, які провістили, згідно з християнським віруванням, про прихід на землю Ісуса.
