Розділ 5
Будемо зневажати світ і прагнути до блаженства іншого життя
Тому, браття, залишивши проживання у світі цьому, будемо виконувати волю Того, Який призвав нас, і не убоїмося вийти зі світу цього. Бо Господь говорить: «Будете як агнці (ягнята) посеред вовків». Петро ж у відповідь на це говорить: «А якщо вовки роздеруть агнців (ягнят)?»[1]. Ісус сказав Петру: «Агнці (ягнята) не повинні боятися вовків після смерті своєї[2]; і ви не бійтеся тих, що вбивають вас і не можуть нічого більше зробити, але бійтеся Того, Хто після смерті вашої має владу над душею і тілом, владу увергнути (вкинути) їх в геєну вогненну» (Мф. 10:28; Лк. 12:4-5). І знайте, браття, що мандрування плоті нашої в цьому світі мале і короткочасне, а обітниця Христова велика і дивна, а саме: спокій майбутнього царства і вічного життя. Чим же можемо ми досягнути цього, якщо не життям благочестивим і праведним, вважаючи блага світу чужими для себе і не бажаючи їх? Бо якщо ми бажаємо придбати їх, то відступаємо від шляху правильного.
Розділ 6
Теперішній вік і майбутній – два вороги. Зневаживши перший, будемо любити останній. Інакше немає надії на спасіння.
Господь каже: «Ніякий слуга не може служити двом господарям» (Мф. 6:24; Лк. 16:13). Якщо ми хочемо служити і Богу, і мамоні, то це для нас не корисно. «Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» (Мф. 16:26). Цей же вік і майбутній – два вороги. Цей вік проповідує перелюб, розпусту, сріблолюбство і обман, а майбутній відкидає їх. Тому нам не можливо бути друзями обох, а потрібно залишити цей вік і приєднатися до того. Подумаймо, що краще зненавидіти тутешні блага, бо вони малі, короткочасні і тлінні, і возлюбити ті блага як прекрасні і нетлінні. Бо, виконуючи волю Христову, ми знайдемо спокій; інакше ніщо не позбавить нас вічного покарання, якщо ми зневажимо заповіді Його. І Писання говорить у Єзекиїля, що «якщо встануть (оживуть) Ной і Іов, і Даниїл, то не спасуть вони дітей своїх, які знаходяться в полоні» (Єз. 14:14, 20). Але якщо і ці праведники не можуть своїми правдами спасти своїх дітей, то яка надія в нас увійти в Царство Боже, якщо не збережемо хрещення в чистоті і непорочності? Або хто буде нашим заступником, якщо не знайдуть у нас діл благочестивих і праведних?
Розділ 7
Нам потрібно подвизатися, щоб бути увінчаними
Отже, браття мої, будемо подвизатися, знаючи, що вік у боротьбі[3] і що на суєтні, навіть, подвиги приходить багато хто, але не всі увінчуються, а тільки ті, які багато потрудилися і славно подвизалися. Будемо ж подвизатися так, щоб всім бути увінчаними. Вступимо на шлях правильний, подвиг нетлінний і спільно підемо, і будемо подвизатися так, щоб удостоїтися вінця. І якщо всім не можна бути увінчаними, то, принаймні, будемо близькими до вінця[4]. Ми повинні знати, що і той, хто вступає в суєтний подвиг, якщо виявиться таким, що псує діло, з побоями береться і виганяється з іподрому (арени). Як вам здається: що повинен потерпіти той, хто не витримає нетлінного подвигу? Про тих, які не зберегли печаті[5], сказано: «Черва їх не помре, і вогонь їх не згасне; і будуть вони мерзотою для усякої плоті» (Іс. 66:24).
[1] Про таку розмову Христа з Петром не згадується у Священному Писанні.
[2] Цих слів немає у Священному Писанні.
[3] Котельер та інші читають αγών (подвиг), замість: αιών (вік), як стоїть у рукописі. Дрессель не вважає за потрібне відступати від останнього читання, вважаючи, що вираз ενχερσίν είναι означає битися, бути в битві.
[4] Тут мовиться про увінчування не в загальному значенні майбутньої нагороди, але в конкретному, а саме: про мученицький вінець, якого, звичайно, не всі християни, які подвизаються, можуть досягнути.
[5] Тобто хрещення.
