Розділ 1
Не треба думати низько про Христа і звершене Ним наше спасіння
Браття! Про Ісуса Христа ви повинні помишляти як про Бога і суддю живих і мертвих (Ін. 5:22, 27; Діян. 10:42; 17:31; 2 Тим 4:1), оскільки і про своє спасіння ми не повинні думати мало[1]; бо якщо ми мало думаємо про Нього[2], то і отримати надіємося мало. І якщо ми слухаємо про це як про щось мале, то ми грішимо, не знаючи звідки ми, ким і в яке достоїнство призвані, і скільки Ісус Христос благоволив перетерпіти за нас. Яку ж дамо Йому винагороду або який принесемо плід, достойний того, що Він дарував нам? Скільки священніших переваг, якими ми зобов’язані Йому? Він дарував нам світло; Він вітав нас як Отець дітей; Він спас нас, які погибали. Яку похвалу воздамо Йому або чим заплатимо за те, що від Нього отримали ми, – ми, які в сліпоті ума поклонялися каменям і деревам, золоту, сріблу і міді, виробам людським; ми, чиє все життя було не чим іншим, ніж смертю? Оточені тьмою і маючи такий потьмарений зір, ми з волі Його прозріли і відігнали туман, який облягав нас. Бо Він зглянувся над нами і зі Свого милосердя спас нас, бачачи, що ми знаходимося в заблудженні і погибелі і що для нас не залишилося жодної надії на спасіння, окрім, як від Нього. Він призвав нас не сущих і привів від небуття до буття[3].
Розділ 2
Церква, раніше неплідна, стала через призвання язичників вельми плодоносною
«Звеселись, неплідна, яка не народжує; викликни і виголоси, яка не мучилася пологами; тому що у залишеної набагато більше дітей, ніж у тієї, яка має чоловіка» (Іс. 54:1; Гал. 4:27). Слова: «Звеселись, неплідна, яка не народжує» стосується до нас[4], бо наша Церква була неплідною, раніше, ніж були даровані їй діти. А слова: «викликни і виголоси, яка не мучилася пологами» означають те, щоб ми возносили наші молитви до Бога просто, не будучи малодушними, подібно до тих, що народжують. Слова ж: «тому що у залишеної набагато більше дітей, ніж у тієї, яка має чоловіка» сказані тому, що народ наш, мабуть, був залишений Богом, а нині, коли увірували, ми стало численнішими за тих, які вважалися такими, що мають Бога[5]. І інше[6] Писання говорить: «Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників». Це означає, що Йому потрібно спасти тих, що погибають. Бо в тому велич, достойна подиву, – утвердити не те, що стоїть, але те, що падає. Так і Христос захотів спасти те, що погибає, і спас багатьох, прийшовши і призвавши нас, які уже погибли.
Розділ 3
Будемо визнавати (сповідувати) Христа, виконуючи Його заповіді і всім серцем Його шануючи
Якщо ж Він зробив нам таку милість, яка найперше полягає в тому, що ми живі вже не приносимо жертви богам мертвим і не кланяємося їм, але пізнали через Нього Отця істини, то в чому повинне полягати наше відання щодо Нього, як не в тому, щоб не зрікатися Того, через Кого ми пізнали Його? Він і Сам каже: «Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним» (Мф. 10:32). Така нагорода нам за визнання (сповідування) Того, через Кого спасенні. Але чим визнаємо (сповідуємо) Його? Тим, що виконуємо слова Його і не зневажаємо Його заповідей, а шануємо Його не тільки устами, але і всім серцем, і всією думкою. В Ісаї говорить Він: «Цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене» (Іс. 29:13).
Розділ 4
Хто істинно визнає (сповідує) Христа?
Отже, не будемо задовільнятися тільки тим, щоб називати Його Господом: це не спасе нас. Бо Він говорить: «Не всякий, хто говорить Мені: «Господи, Господи!» спасається, але ті, що роблять правду»[7]. Тому, браття, будемо визнавати (сповідувати) Його ділами, взаємною любов’ю, не перелюбством, не лихослів’ям один на одного, не заздрістю, але стриманістю, милосердям, добротою; ми повинні співчувати один одному і не бути сріблолюбними. Саме такими ділами будемо визнавати (сповідувати) Його, а не противними їм, не потрібно нам боятися людей більше, ніж Бога. Тому Господь на той випадок, коли ми робимо це, сказав: «Якщо ви будете зібрані в обіймах Моїх і не виконаєте заповідей Моїх, відкину вас і скажу вам[8]: «Ідіть від Мене геть, не знаю вас, звідки ви, що чините неправду» (Мф. 7:23; Лк. 13:27).
[1] Як юдеї, які мріяли про царство Месії на землі, про царство чуттєве (тілесне)
[2] Тобто про Ісуса Христа (περί αυτου). Деякі думають, що автор тут мав на увазі евіонеїв, які визнавали Христа за просту людину. Але слова його про Христа Спасителя такі загальні, що не дають підстави для такої думки, навпаки, вони вельми відповідають меті автора – спонукати до істинного визнавання (сповідування) Христа і нехтування світом.
[3] Див. Рим. 4:17; Ос. 2:23; Рим. 9:25.
[4] Тобто до язичників. Зі слів цього послання (роз. І і II) видно, що адресати і сам автор були християни із язичників.
[5] Тобто юдейського народу.
[6] Тобто Новозавітне (Мф. 9:13; Лк. 5:32)
[7] Див. Мф. 7:21.
[8] Цих слів немає у Священному Писанні.
