Ім’я Малахія означає мій посланець, і через нього Яхве проголошує: «Ось Я посилаю Свого ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот!» (Мал. 3:1). Ці слова говорять про пришестя Івана Хрестителя, вісника Царя Месії, причому так, щоб показати, що Сам Месія – це Яхве. Тому сказано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!» (див. Мт. 11:10; Мк. 1:2; Лк. 1:76; 7:27).
Крім того, важливо зауважити, що в єврейській мові слова «ангел» і «вісник» – це одне й те саме слово. Тому Іван Хреститель був ангелом Ісуса, а Сам Ісус – Ангелом заповіту, про Якого Яхве давно сказав: «…бо Ім’я Моє в Ньому» (Вих. 23:20-21). У храм, що на той час тільки був відбудований Зоровавелем, а пізніше розширений і прикрашений Іродом, Він несподівано прийшов як Назарянин, але лише для того, щоб бути відкинутим і розп’ятим.
Крім того, тут ідеться про другий прихід, бо коли це станеться, нечестиві не встоять перед Ним. Господь прийде, щоб очистити синів Левія й відокремити для Себе синів Садока (Сз. 48:11), які навернуться до Нього, визнають свою провину й засудять себе за свою участь у гріхах священства. А на усіх інших зійде вогненний суд (Мал. 3:2-3).
З вірша Мал. 3:4, а також із розділу 43 Книги пророка Єзекіїля стає очевидним, що в дні, коли над усією землею буде встановлене Царство, в Єрусалимі та в землі Юди будуть відновлені жертви, які лише нагадуватимуть про Велику Жертву на хресті. Для святих у часи Тисячолітнього царства вони гратимуть ту ж роль, що й Вечеря Господня для християн.
Ті, хто чинить зло, викореняться з народу, збережеться лише праведний залишок: «Бо Я, Господь, не змінююся, тому ви, сини Яковові, не будете знищені» (Мал. 3:5-6).
Вони ніколи не дотримувалися Його уставів так, щоб це дотримання було духовним. Розпочинаючи від днів своїх батьків, вони залишили все, що було написано в повчанні. Тому, дивлячись на майбутній прихід Ангела заповіту, Господь закликає їх звернутися до Нього всім серцем, щоб Він звернувся до них із благословеннями й любов’ю. Але, як це було й раніше, вони гордовито запитують: «У чому повернемось?» (Мал. 3:7). Ізраїльтяни не усвідомлювали ні своєї потреби в Бозі, ні своїх помилок – навпаки, вони були самовдоволені та горді. Поки дотримувалися зовнішні обряди, вони не бачили необхідності випробовувати свої дороги.
Тому необхідно було прямо сказати їм про гріх. «Чи Бога людина обманить?» – говорить Бог, бо вони навмисно обкрадали Його. З дивною нахабністю вони запитували: «Чим ми Тебе обманили?», – і Господь відповідає їм: «Десятиною та приносами!», і потім додає, що через порушений закон під прокляттям опинився весь народ. Гріх і байдужість були вкрай серйозними. Їхня совість заснула, а коли вона спить, людина може робити все що завгодно зі спокоєм, який важко зрозуміти (Мал. 3:8-9).
Однак, якими б жахливими не були їхні гріхи, покаятися було ніколи не пізно. Господь закликає ізраїльтян принести в дім сховища десятини, підкоритися Його пануванню й подбати про потреби служителів у храмі, щоб не подавати їм приводу думати про тілесне. А натомість Господь обіцяє їм рясні благословення. Господь закликає їх випробувати Його, чи не відкриє Він отворів небесних і чи не виллє на них такі рясні духовні благословення, що їм буде важко втримати їх. Господь заборонить усьому, що нищить їхні врожаї, і не дозволить ворогам докучати їм, щоб вони жили в мирі й насолоджувалися плодами своєї праці. Благословенні всіма духовними й земними благословеннями, яких тільки може побажати серце, вони будуть названі всіма народами блаженними, їм буде належати земля жадана (Мал. 3:10-12).
Усе це здійсниться в буквальному значенні, коли дух благодаті й прохання виллється на майбутній залишок, який покається і всім серцем звернеться до Бога. Все творіння очікує цього дня, і про нього говорить Сам Господь Ісус: «Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: “Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я”» (Мт. 23:39).
Тут ідеться про важливий принцип для святих усіх часів: щоб мати благословення, необхідне щире посвячення. Тож нехай усе, що ми егоїстично забирали в Господа, буде повернуто Йому. І коли ми принесемо всі десятини, Він з радістю виллє потоки благословень на Свій стомлений народ. Бог любить давати, але наше приземлене мислення часто заважає Йому благословити нас благодатним пробудженням. «Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!» (Пл. Єр. 3:40) – ці слова звучать для сучасної церкви та є надто актуальними.
Для Юди час благословення тоді ще не настав, як не настав і донині, бо він не пізнав часу відвідування свого. Слова їхні були зухвалі перед Богом, але коли Господь викриває їх у цьому, вони, огризаючись, говорять: «Що ми на Тебе сказали?» (Мал. 3:13). Схоже, що їх не торкалися жодні вмовляння й застереження, бо вони були самовпевнені та егоїстичні.
Ізраїльтяни говорили: «Марність служити для Бога!» (Мал. 3:14), бо оцінювали все мірками світського успіху. Порівнюючи своє скромне життя з пихатістю навколишніх народів, вони думали, що дотримання слова Яхве та послух Йому не приносить жодної користі. Однак вони не розуміли, що були народом, який упав і все ще пожинає плоди гріхів своїх батьків. Вони спіткнулися через розкішне життя нечестивих, але не ввійшли, як Асаф, у Божу святиню, щоб зрозуміти кінець ворогів Господніх (див. Пс. 73).
Усі були нерозумні та вперті. У віршах Мал. 3:16,18 ідеться про залишок, який і для нас може бути прекрасним прикладом. Посеред загального занепаду й охолодження, були ті, хто боявся Яхве. Такі люди шукали одне одного в пітьмі й мороці, а коли знаходили, то говорили про дорогоцінні істини ходіння перед Богом. Господь благоволить до таких малих зібрань, Він чує всі слова й сповіді, записуючи імена в пам’ятну книгу, що відкриється біля судного престолу Христового: «І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню» (Мал. 3:17). Коли вони були Його власністю, і Він був власністю їхньою.
У день суду над нечестивими Він змилується над останком і тоді виявиться різниця між тими, хто щиро служить Йому, та тими, чиє серце не навернене до Його Слова. Це дивовижне й прекрасне місце Письма посилає розраду та підтримку віруючим, які понад усе цінують спілкування з Богом, які були втомлені та терпіли спокуси.
Спілкування з нечестивими тільки послаблює руки й пригнічує дух. А спілкування з Тим, Хто в мирі сидить над земними бурями, зміцнюватиме й підтримуватиме нас. Тільки в Ньому можна знайти справжню силу жити свято й перемагати всю ворожу силу.
