Для людини немає нічого складнішого, аніж очікування відповіді від Бога. Тілесне занепокоєння й активність не терплять зволікання, а очікування й уважне спостереження вважаються марною тратою часу. Але блаженний Авакум учинив правильно. Не одержавши відразу відповіді на свої запитання, які його турбували, він наслідує терплячого учня, що мовчки чекає, поки Вчитель не відкриє йому істину.
«Нехай я стою на сторожі своїй, і нехай на облозі я стану, і хай виглядаю, щоб бачити, що він буде казати мені, і що відповість на жалобу мою» (Ав. 2:1).
Слова Авакума свідчать про правильний стан його душі. Здивований тим, що чинить Бог, пророк розуміє, що, можливо, сам має потребу в настанові, тому стає на вежу, що піднімається над землею й над людськими думками й справами, щоб у тиші дочекатися Божої відповіді й почути, що Він йому скаже.
Така позиція є запорукою успіху. Бог ніколи не залишить Свого служителя без повчання, якщо той буде готовий слухати та приймати.
Коли пророк у тиші чекає на відповідь, Яхве відповідає йому, говорячи: «Напиши це видіння і поясни на таблицях, щоб читач його легко читав» (Ав. 2:2). Те, що Бог планував сказати, призначалося не лише для самого пророка, але для всіх людей. Воно має далекосяжні наслідки, тому пророк повинен був узяти свій стиль і ясно записати Божі слова на таблицях, щоб той, хто читає, зумів далі передати ці слова.
«Бо ще на умовлений час це видіння, і приспішає кінець, і не обмане. Якщо б протягнулось, чекай ти його, бо воно конче прийде, не спізниться» (Ав. 2:3). Боже видіння стосувалося не лише того часу, але й призначеного Господом часу у майбутньому, який тоді ще не настав. Тому Бог звертає погляд пророка на цей благословенний день.
З тексту Євр. 10:37 ми дізнаємося, що Бог указує на час царювання Месії. У цитаті вживаються займенники не середнього, а чоловічого роду, що вказують на особистість Христа. «Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!» (Євр. 10:37). На той час, коли писалися ці слова, Він уже прийшов перший раз, але лише для того, щоб бути відкинутим та розп’ятим. Але Він прийде ще раз, і «дуже, дуже незабаром» – саме так можна перекласти ці слова. Прийшовши знову, Він прожене всіляку неправду та вчинить справедливий суд. Тоді те, чого так жадав пророк, здійсниться. Таємниця Божого довготерпіння стосовно зла буде розкрита, і всюди запанує праведність. Саме цього благословенного часу очікує Авакум, а тим часом Божий муж знає, що «…праведний житиме вірою своєю» (Ав. 2:4).
Саме це видіння повинен був ясно записати Авакум; саме це слово має проголошувати читач.
Цим читачем і глашатаєм виявився апостол Павло. Вірш, який ми зараз розглядаємо, є ключовим у його повчаннях для святих і грішників. Маючи помазані Духом Святим очі, апостол прочитав ці слова, записані пророком, й проголошував їх до кінця своїх днів.
Тричі у своїх посланнях Павло наводить це місце Святого Письма, і щоразу в іншому контексті.
Коли в Посланні до Римлян апостол розкриває славне вчення про праведність Божу через Євангеліє (див. Рим. 1:16-17), у цих віршах із Книги пророка Авакума він знаходить богонатхненну відповідь на запитання, яке задовго до того було записане в Книзі Йова: «Та як оправдатись людині земній перед Богом?» (Йов. 9:2; 25:4). Апостол переможно вказує на отримане на вежі об’явлення та заявляє: «А праведний житиме вірою!»
Юдеї-вчителі намагалися звабити віруючих у Галатії та відвести їх від простоти в Христі. Вони стверджували, що хоча ми й спасаємося через віру, але опісля закон стає для нас керівником у житті. У відповідь апостол Павло категорично заявляє, що людина не тільки починає жити з Богом вірою, але й надалі «праведний житиме вірою» (Гал. 3:11). Він відразу додає, що «закон не від віри» (Гал. 3:12), і, тому, не може бути мірилом для християн. Таким мірилом є Христос, і тільки Він, бо в Ньому ми стаємо новим творінням: «А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого» (Гал. 6:16).
І знову, у Посланні до Євреїв, говорячи про ходіння віруючого в цьому світі, апостол стверджує, що в життєвих випробуваннях і скорботах його може підтримати невидиме. Він знову пише: «Праведний житиме вірою», і далі додає: «…коли захитається він, то душа Моя його не вподобає» (Євр. 10:38).
Таким чином, таємниця, відкрита Авакумом у стародавні часи, стала девізом християнства, а в часи Реформації – гаслом Лютера (Luther) та його соратників.
Було надто важливо, щоб цей самотній пророк побачив те, що лежить за межами природного, щоб «він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (див. Євр. 11:27).
Так відбувається й сьогодні. Багато що розчаровує нас, але які б важкі не були часи, муж Божий, щоб пізнати Божу волю, з вірою звертається до Святого Письма. Як би не поводилися інші, він поводиться так, як написано. Можливо, на шляху йому буде самотньо, а його серце буде часто наповнюватися смутком. Але він з терпінням і надією дивиться на майбутній день з’явлення і живе тепер у світлі майбутнього.
Він усе бачить ясно, він розуміє справжні наміри недуховних і нечестивих людей. Халдеї похвалялися тим, що їхні боги допомогли здобути перемогу над народом Яхве. Але Авакумові було показано, що вони – лише інструмент покарання, і незабаром самі зазнають подвійного покарання за свої гріхи. «І що ж, – як зрадливе вино, так горда людина спокою не знає: він роззявляє пащу свою, як шеол, і не насичується, як та смерть, і всіх людей він до себе збирає, і всі народи до себе згромаджує» (Ав. 2:5). Пихатий і самовдоволений, подібно до сучасної світської церкви, Вавилон усіх збере до себе, придушуючи все Боже. Але на нього йде день погибелі, коли він стане посміховищем для народів, які говоритимуть: «Горе тому, хто для себе розмножує те, що не його!» (Ав. 2:6). Раптом повстануть його вороги, він буде розграбований за пролиту кров і богохульство проти Яхве (Ав. 2:6-8).
А поки, хоча часи й важкі, мале стадо, що шукає життя в слухняності Богові, п’є воду повною чашею; душа, що довіряє Богові, з упевненістю піднімає очі, знаючи, що вже недовго царювати нечестивим. Отже, «праведний житиме вірою своєю».
За всіх часів занепаду ті, що жили з волі Божої, опинялися в такому ж становищі, що й Авакум. Це особливо відчував його сучасник пророк Єремія, якого, проте, підтримувала благодать. Добре, якщо в наші дні, коли Слово Боже багато в чому забуте, а людські критерії заміняють Божі заповіді, ми смиренно йдемо шляхом віри, говорячи: «У Тобі – всі джерела мої!» (див. Пс. 87:7).
Наступні фрази, що розпочинаються зі слова «горе», мають стосунок не тільки до вавилонського царя і його жорстоких полчищ. Вони розкривають Божу волю стосовно тих, хто ходить такими ж нечестивими шляхами.
«Горе тому, хто неправедний зиск побирає..!» (Ав. 2:9). Це незакінчене речення допомагає звернути особливу увагу на цей гріх. Саме спрага несправедливого збагачення привела полчища халдеїв до воріт Єрусалима. Навуходоносор бажав зібрати «неправедний зиск… для дому свого», щоб звеличитися й «щоб покласти гніздо своє на висоті». І хоча за допомогою награбованого він міг побудувати дорогий та величний палац, проте після цього каміння зі стін кричало, а дерев’яні поперечини давали відповідь: «Горе тому, хто кров’ю місто будує, хто беззаконням встановлює город!» (Ав. 2:9-12). Від жадібності виникає нечестя, як написано: «…корінь усього лихого – то грошолюбство» (1Тим. 6:10). Спрага наживи породжує інші беззаконня.
Жадібність – це кричущий гріх наших днів. Вона таємно поневолює як народ Божий, так і світських людей. І саме про цей гріх Боже Слово застерігає нас знову й знову. Зажерливість вразила багатьох сильних мужів, і тисячі втратили благочестя через неї.
Що ж таке жадібність? І як її відрізнити від працьовитості й належного використання даних можливостей для придбання того, що всіма вважається добрим і корисним? У Біблії для опису цього гріха вживаються різні слова – «нажива», «пристрасть», «пожадливість», «зажерливість». Слово Боже закликає віруючих задовольнятися тим, що вони мають (Євр. 13:5); ми також читаємо: «А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1Тим. 6:8). А жадібність – це повна протилежність такому стану серця, вона нестримно прагне одержати більше того, що дає Бог. Ми знаємо, що зажерливість – це ідолопоклонство, а це значить, що жадібна людина ставить багатство між Богом і власною душею. Усе, що відвертає наше серце від Бога, є ідолом. Саме так ми можемо перевірити свій стан.
Господь у Своєму Слові не схвалює лінь – навпаки, Він спонукує нас до праці. Але інша крайність – прив’язаність до бізнесу й нагромадження багатства – є настільки ж згубною для духу. Дух Святий показує нам золоту середину, говорячи: «У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві» (Рим. 12:11). Коли ми служимо Йому, все інше стає на свої місця. Тоді я буду користуватися цьогосвітнім, як той, хто не користується, як управитель, що одержав його від Господа (див. 1 Кор. 7:31).
Не можна не погодитися, що якби всі ми розуміли це, то було б менше віруючих, які вплутуються в сумнівний (щоб не сказати, нечесний) бізнес заради великого прибутку. Дуже часто такі люди ганьблять святе ім’я, яким вони називаються. Можна прийняти як аксіому, що жоден святий не повинен зв’язуватися ні з яким бізнесом, яким би прибутковим він не був, якщо він не витримує випробування Того, Чиї очі «немов полум’я огняне» (Об. 1:14).
Інакше, незважаючи на тимчасовий успіх, з людиною може статися те, про що написав Авакум: «Чи ж оце не від Господа Саваота, що народи трудяться для огню, і мучаться люди на марність?» (Ав. 2:13). В іншому місці Письма сказано: «Тож усі, що огонь ви запалюєте, що огненними стрілами ви поозброювані, – ходіть у жарі свого огню та в стрілах огненних, які розпалили! З Моєї руки оце станеться вам, і ви будете в муках лежати!» (Іс. 50:11). Дуже багато людей, на жаль, переконалося в цьому на власному досвіді! Трудячись у поті чола, вони знемогли в погоні за марнотою; розпалюючи свій вогонь і ходячи в його відблисках, вони померли в смутку, бо зневажили Словом Господнім.
Як би сьогодні не множився гріх, муж віри з упевненістю дивиться в майбутнє. Коли дійсно минеться вік зла, і «пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває» (Ав. 2:14), то хто в цей день слави не захоче повернути прожите життя й відмовитися від усіх нинішніх благ?! Але тоді буде занадто пізно. Усі, хто шукає свого, зазнають втрати, а ті, хто живе у світлі приходу Господнього, матимуть вільний доступ у Його вічне Царство.
Наступне звернення, що починається зі слова «горе», адресоване тим людям, які подають своєму сусідові напій, щоб згубити й знеславити його. Йдеться про лицемірну людину, яка говорить добре, у той час як в її серці таїться зло. З лицемірством вона дає іншому напій, щоб згубити його (Ав. 2:15-17). Жахливим буде покарання Яхве за пролиту кров! Ставити спотикання на шляху іншого – значить викликати осуд на свою голову. Тому, хто спокушує одного з малих Христових, було б краще, якби йому на шию одягли жорно млинове й кинули в безодню морську!
Остання фраза, що містить слово «горе», стосується ідолопоклонників. Йдеться про виготовлення ідолів та поклоніння їм, чим так пишався Вавилон. Але ідолопоклонники разом зі своїми ідолами загинуть у годину гніву Яхве (Ав. 2:18-19). Бог є єдиний і благословенний навіки, що втілився в Господі нашому Ісусі Христі.
«А Господь у Своїм храмі святім, – мовчи перед обличчям Його, уся земле!» (Ав. 2:20). Коли Бог говорить, людина мусить уважно слухати, схиляючись у покорі перед Його Словом. Коли Авакум почув голос Бога, то всі його сумніви розвіялися. Його серце знайшло спокій, а душа завмерла в благоговінні перед славною величчю Яхве. Тож нехай і в нас буде такий самий смиренний дух!
