«Пророцтво, яке бачив пророк Авакум. Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: «Насильство!» та «Ти не спасаєш!» Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка. Тому-то Закон припиняється, і не виходить до чину назавсіди право, бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим» (Ав. 1:1-4). Декількома яскравими штрихами пророк майстерно показує гріхи, в яких перебував народ. Йому зовсім не приносить задоволення розповідати про гріхи тих, кого він так любив; пророк виливає свій біль не перед людьми, а перед Богом. Авакум довго просив Господа, і тепер, утративши будь-яку надію на порятунок, відчайдушно кличе до Нього. Можливо, його молитва залишається непочутою? А якщо ні, то скільки йому ще благати, перш ніж Господь покаже, що чує молитву та відповість на неї?
Пророк думав так само, як думали багато інших людей – що краще взагалі не бачити зла, аніж, спостерігаючи за ним, сумувати душею і не бачити ніякого виходу.
Так і сьогодні, коли християнство перебуває в такому занепаді, людина має можливість бачити те, що відбувається, у світлі Слова Божого й сумувати так, як сумував пророк Авакум. А дехто, розуміючи, в якому сумному стані перебуває Церква, залишається зовсім байдужим до цього. Це значить, що таку людину не турбує ані слава Божа, ані благополуччя святих. Інші ж, що мають духовне помазання та керівництво Святого Духа, піддаються небезпеці занепасти духом, побачивши дії таємниці беззаконня. Бачачи те, як безчеститься ім’я Христове, бачачи відхилення від істини, святі зневірюються через безнадійне відступництво.
Немає необхідності зайвий раз говорити, що як перша, так і друга позиція є неправильною. Звичайно, жодна духовна людина не може залишатися байдужою. Але не можна також занепадати духом, бо про все це було давно передвіщено, і ми знаємо, що потрібно робити. Так було з Ізраїлем, так є і з Церквою, але ніякі людські падіння не можуть зруйнувати Божі плани.
Що ж стосується Юди, то найбільша небезпека полягала в розбратах і сварках, грабіжництві та насильстві. У результаті цього закон відкидався, а суд перекручувався. Нечестиві користувалися пошаною й видавали несправедливі закони.
Уже цього одного було достатньо, щоб схилитися перед Богом, але не в ролі судді, а щиро визнаючи всі ці гріхи. Саме це й робить Авакум. Він був одним із тих, хто вболівав через усі ті огидні речі, що чинилися в місті, яке колись було святим.
Яхве слухає зітхання Свого служителя і, відповідаючи йому, говорить про покарання, яке Він приготував для Свого неслухняного народу: «Пригляньтеся ви до народів, і дивіться, і дуже здивуйтесь, бо вчиню Я за ваших днів діло, про яке не повірите ви, коли буде розказане» (Ав. 1:5). В Антіохії Пісідійській апостол Павло цитує цей вірш, попереджаючи юдеїв про небезпеку відкидання Євангелія Христового (Дії 13:40-41). Звершена справа благодаті на Голгофському хресті була дивовижною, адже якби хтось сказав про неї, то ніхто б не повірив. Такою справою Яхве був Його суд. Хоча це здавалося неймовірним, Бог збирався підняти халдеїв, щоб учинити Свій суд: «…поставлю халдеїв, народ лютий та скорий, що ґрасує по широкій землі, щоб захопити оселі, які не його» (Ав. 1:6). Цей страшний і грізний народ, чинячи, як він вважав, за своєю власного волею, прийде подібно до орла, що кидається на здобич, з грізними полчищами на Єрусалим! Йому буде дано запанувати над Юдою, через що його серце загордиться і він прославить за це своїх богів. Так Яхве мав намір зробити зі Своїм народом, який відступив від Нього (Ав. 1:6-11).
Хіба ця історія не є для нас повчальним прикладом? Про єгиптян сказано, що Бог у стародавні часи «перемінив їхнє серце, щоб народа Його ненавиділи» (Пс. 105:25). У своїй недалекоглядності ми, можливо, тільки бачимо дію сатани, тоді як насправді Господь використав сатану для покарання Свого народу. Так і тут: саме Він привів полчища Навуходоносора до воріт Сіону!
Але хіба не так Він робить і з церквою? Багато хто оплакує поділи та жалюгідний стан християнського світу, особливо ті, хто пізнав істину про Церкву. Але хіба це не є ознакою покарання Господнього? Він дуже любить Свій народ, щоб дозволити йому насолоджуватися єдністю, у той час як гординя та світські ідеали зайняли місце смиренності та духовності. Тому Він дозволяє діяти сатані, у результаті чого виникають розбіжності та відсутність єдності. Усе це має спонукувати нас до сповідання та покаяння.
Авакум дивувався, що Бог саме так поводився з вівцями Своєї отари, що Він віддав їх на розтерзання для диких звірів – язичницьких народів. Він знав, що покарання було заслуженим, однак він дивувався, кого Бог використав як засіб такого покарання. Пророк звертається до Господа й у молитві виливає перед Ним свої почуття: «Хіба ж Ти не віддавна, о Господи? Боже Ти мій, мій Святий, – не помремо! Господи, Ти для суду поставив його, і, о Скеле, призначив його на карання!» (Ав. 1:12). Його віра щира й прекрасна. Народ перебував у завіті з Вічним Богом, Який «Своїх слів не відмінить» (Іс. 31:2). Тому, яким би важким не було покарання, народ ніколи не буде повністю відкинутий. Бог може карати, але Він ніколи повністю не відкине Свій народ, щоб не порушити обітниці милості, даної Давиду. Однак те, що засобом покарання народу Божого стане такий нечестивий народ, було вище за розуміння Авакума. «Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло, і на насильство дивитись не можеш», – справедливо зауважує він. Але далі пророк з подивом запитує: «Чому ж Ти дивишся на грабіжників, мовчиш, коли несправедливий винищує справедливішого від себе?» (Ав. 1:13). Авакум перераховує усі беззаконня й злочини халдеїв, їхню жорстокість і грубе ідолопоклонство, матір’ю якого був Вавилон. Якщо Юда опиниться в їхніх тенетах, то чи не вихвалятимуться вони своєю силою й чи не віддадуть славу своїм кровожерливим божествам? Як Яхве може діяти через такий нечестивий народ? Саме це найбільше спантеличувало Авакума: Бог може не тільки терпіти, але й використовувати нечестивих для здійснення Свого задуму.
Цей розділ закінчується без відповіді на це запитання, але в наступному розділі звучить відповідь, гідна Бога, яка набагато переважає розуміння пророка. У результаті його душа смиряється перед святим Богом.
