Одна з найкоротших книг у Письмі – це Книга пророка Авакума, але вона містить важливу істину, тому кожен благочестивий християнин, який читає Боже Слово, не зможе залишити її поза увагою. Незважаючи на стислість цієї книги, вона кілька разів прямо або побічно цитується в Новому Завіті.
Великий апостол язичників звертає особливу увагу на неї, бачачи в ній богонатхненні підстави для основного вчення про виправдання через віру, а також про суд, який прийде на всіх, хто відкине свідчення Духа Святого про Господа Ісуса Христа (пор. Дії 13:40-41 з Ав. 1:5; а також Рим. 1:17; Гал. 3:11; Євр. 10:38 із Ав. 2:4). Очевидно, що існує прямий зв’язок між віршами Ав. 3:17-18 і розділом 4 Послання до Филип’ян. Зараз ми не будемо докладно зупинятися на цих уривках, бо детально розглядатимемо їх при вивченні цієї книги.
Про самого Авакума нам мало що відомо. Подібно до Івана Хрестителя, він говорив не від себе, а проповідував Боже слово. При цьому у своїй пророчій поемі він докладно описує й стан своєї душі. Юдейський переказ стверджує, що він був із племені Симеона і пророкував під час пізнього періоду служіння Єремії – «пророка, що плаче». Про це свідчить ця книга, бо в ній є вказівки на халдейське вторгнення. Ми нічого не знаємо ні про народження, ні про смерть Авакума. Але відомо, що коли народ був поведений у полон переможними військами Навуходоносора, Авакум залишився жити на рідній землі.
Книга написана у формі діалогу, а її структура дуже проста. Авакум, пригнічений беззаконням, що панувало навколо, виливає своє серце перед Господом, Який милостиво відповідає Своєму служителеві. З яких частин складається ця книга, визначити легко.
У віршах Ав. 1:1-4 міститься скарга пророка. Вірші Ав. 1:5-11 – це відповідь Господа, а вірші Ав. 1:12-17 – відповідь Авакума у формі запитань. Вірш Ав. 2:1 стоїть немов би відокремлено. На записаний наприкінці попереднього розділу зойк Бог не відразу дає відповідь.
У віршах Ав. 2:2-4 Господь говорить про те, про що пророк і не думав, пророкуючи майбутні благословення Месії; а поки що – «праведний житиме вірою своєю». Відповідь на запитання пророка, записані в розділі 1, дається у віршах Ав. 2:5-8, а всі інші вірші цього розділу є власне вираженням пророчого служіння Авакума. Дізнавшись від Господа майбутнє, пророк звертається до чотирьох категорій людей, які не ходили Його шляхами. Пророк усіх їх застерігає про «горе», яке на них чекає: неправедних (Ав. 2:9-11), беззаконних (Ав. 2:12-14), жорстоких (Ав. 2:15-17) та ідолопоклонників (Ав. 2:18-20).
Завершується книга молитвою Авакума (Ав. 3:1-19), яка є однією з найдорогоцінніших частин Письма Старого Завіту.
І хоча безпосередньо ця книга стосується Ізраїлю та Вавилона в похмурі дні після відкидання Йосії (про цей час ідеться в більшій частині Книги пророка Єремії), вона розкриває важливі принципи, що є актуальними для Господнього народу в усі часи. Вона написана «нам на науку» (див. Рим. 15:4), і тому ми добре зробимо, якщо уважно вивчимо її розділи, якщо будемо, як пророк, спостерігати, «щоб бачити, що він буде казати мені, і що відповість на жалобу мою» (Ав. 2:1).
Те, що Бог зійшов і відповів на зойк Свого служителя, для нас є великою підтримкою та розрадою. Господь прислуховується до молінь смиренних, а «гордого Він пізнає іздалека» (Пс. 138:6); «Не губи Ти моєї душі з нечестивими, та мого життя з кровожерами» (Пс. 25:9). Головна причина того, що ми мало одержуємо з Божого Слова, у тому, що нам часто не вистачає самоосуду та смирення перед його Автором. Навколо процвітає гординя, самовпевненість, неприборканість і сварки, які супроводжуються моральною байдужістю та небажанням змінюватися. І лише деякі знають про щирий послух Богові та Його Слову.
Люди часто забувають, що для того, аби наблизитися до Бога, потрібно перебувати у відповідному моральному стані, «порівнюючи духовне до духовного» (див. 1 Кор. 2:13). У результаті цього тілесні та самовдоволені християни живуть, як люди цього світу, і замість правдивого служіння, яке керується Духом, говорять банальності (нехай навіть щирі й корисні самі по собі). Замість того щоб шукати спонукання Божого, яке торкається душі як того хто говорить, так і того хто слухає, вони механічно, немов папуги, повторюють завчені фрази.
У наш час став дуже актуальним вислів «складати багато книжок – не буде кінця» (Екл. 12:12); будь-яка людина середніх здібностей може вивчити деякі істини, записані у Святому Письмі. Перед менш освіченими або недуховними людьми вона заявлятиме, що є глашатаєм Божественної істини, хоча насправді Бог не бачить у ній нічого, крім марнослів’я та самовпевненості.
Дуже часто такі люди, що не пізнали сили Божого Слова, не знаючи, який послух та яка лагідність потрібна для служіння, за яке вони беруться, переповідають істини, які зі смиренністю й великою напругою духовних сил були вивчені іншими в школі Божій. Ними захоплюються світські християни та професори, які не знають Христа, нездатні до щирого, благочестивого життя.
Особливо це проявляється у вченні про Церкву. Скільки людей сьогодні дуже багато говорять про Одне Тіло і про єдність Духа, хоча насправді їх це зовсім не турбує, бо вони на практиці відрікаються від цієї істини, стаючи частиною недуховних, сектантських організацій, в яких знеславлюється Голова Церкви, а Дух Святий не може займати належного Йому місця. Замість установленого в Книзі Божій порядку, створюються цілі системи із священиками й парафіянами!
Багато людей добре знають Ісуса як Спасителя, а Духа Святого – як запоруку своєї спадщини. Але лише деякі воістину знають Христа як Голову Церкви, й Духа Святого – як Голову зібрань. Багато хто опиняється в такому стані, звичайно, через незнання, і Великий Пастир з багатьох спитає за неправильну науку і нестачу наставництва. Це відбудеться в день Його з’явлення, адже «мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим» (2Кор. 5:10). Та, на жаль, хто з нас не завинив у цьому? Багато хто похваляється знаннями, зовсім не піклуючись про стан дому Божого, де панує свобода устоїв та індивідуалізм. На жаль, у церквах не вистачає благочестя, через що й виникає байдужість до Христа та Його істини.
Проте Авакум був зовсім іншим. Він був благочестивою людиною, яку глибоко турбував духовний стан народу, його особистий стан, а також те, як Бог ставиться до цього всього. Він не заспокоївся, поки не пізнав волю Божу. Тому його книга є особливо цінною для нашого лаодикійського часу, про який хтось сказав, що в ньому є «багато істини, але мало благочестя». У кожному розділі Книги пророка Авакума дивним чином відкривається суть духовної глибини людини, яка горить тими ж прагненнями, що й ми; і в ньому видно, як ставиться до такої людини Бог.
Початкові вірші першого розділу Книги пророка Авакума показують нам глибоке занепокоєння пророка через занепалий стан юдейського народу. Цей народ був дуже дорогим для його серця, і не тільки тому, що був йому рідним народом. Авакум знав, що народ, хоча й був заплямований гріхом, був дорогим для Господа.
