Ми вже прочитали про долю Ніневії. Останній розділ продовжує цю тему та вказує, що нічого вже змінити не можна. Але в ньому також ітиметься про щось більше. З перших чотирьох віршів ми дізнаємося про жахливий вирок і про те, чому Яхве виніс його.
Місто крові, наповнене обманом та грабунками! Так Бог описує Ніневію. Її велич була заплямована беззаконнями її мешканців (Наум. 3:1). Вони насолоджувалися жорстокими вбивствами й знущаннями, для них не було більшої радості, аніж бачити бій двох армій[1]. Тому інші народи тішитимуться, коли вони впадуть від рук своїх ворогів (Наум. 3:2-3). Серед них гніздилося нечестя, нечистота тіла та духу, а блуд та ворожбитство були частиною поклоніння язичницьким богам (Наум. 3:4). Тому Яхве відвернув Своє обличчя від них, щоб зробити їх видовищем на науку всім, хто йтиме їхнім шляхом (Наум. 3:5-6).
Незадовго до цього великий цар Ніневії Саргон зруйнував Но-Амона і відвів його мешканців у полон. Але Ніневія була зовсім не кращою за це місто, і тому сама мала стати здобиччю. Того дня навколишні народи насміхатимуться над нею, говорячи: «“Пограбована Ніневія!” Хто висловить їй співчуття?» (Наум. 3:7). У день Господнього гніву вона залишиться без друзів. Будучи владними й мстивими, жителі цього міста шукали тільки власного процвітання й аніскільки не піклувалися про інші міста й країни. Тому їм доведеться зрозуміти, що «праведність люд підіймає, а беззаконня – то сором народів» (Прип. 14:34). Жодна держава, в якій процвітають гріх та насильство, не існуватиме довго. Незалежно від того, визнають люди Бога, чи ні, Він незмінно керує царствами. Він принижує один народ і звеличує інший, як Йому завгодно, у повній відповідності до шляхів, якими цей народ ходить (Наум. 3:7-10).
Судячи з усього, у вірші Наум. 3:11 знову йдеться про п’яну оргію, що охопила місто напередодні його падіння. Не маючи змоги будь-яким чином чинити опір військам, які нестримно насувалися, фортечні мури віддадуть своїх мешканців ворогам, як фігове дерево скидає плоди в уста того, хто їх їсть (Наум. 3:12-13). Так загинула Ніневія того дня, коли вогонь пожер її палаци (Наум. 3:14-15).
Як зелені листки з’їдає сарана, так була поглинута і Ніневія. Якщо ж застосувати порівняння з сараною до самих ассирійців, то можна сказати, що вони стали подібними до комах, які замерзли і не можуть переслідувати свою здобич, а коли пригріє сонце, полетять, «і не пізнане буде те місце, де вони пробували» (Наум. 3:16-17).
Ось так, разом зі своєю знаттю та народом, загине Сіншар-ішкун (Сарак), онук відомого Есар-Хаддона, останній ассирійський цар. Тому що Бог, Якого не знали й про Якого не думали жителі Ніневії, проголосив: «Нема ліку для лиха твого, рана твоя невигойна! Всі, що звістку про тебе почують, заплещуть у долоні на тебе, – бо над ким твоє зло не ходило постійно?» (Наум. 3:18-19).
Ніневія впала, щоб більше ніколи не піднятися. Її сильні чоловіки зникли разом зі своїми гріхами та беззаконнями, щоб більше вже не йменуватися серед живих до того дня, коли згасне сонце, потьмяніють зірки, й буде розгорнута книга Божого суду.
А під час Великої скорботи останніх днів землю біля Тигру знову захопить нечестивий правитель. Так само як і Ассирія, він ненавидітиме Бога та Його народ; він прийде в дусі та силі Ашшура й буде названий «північним царем». Але і на нього чекатиме таке ж падіння, яке було передвіщене Наумом стосовно древньої Ніневії.
Отже, Книга пророка Наума має для нас подвійну цінність. Ми бачимо, з якою точністю виконалися всі її пророцтва про ті події, які вже відбулися, і це дає нам упевненість у тому, що й усе інше, сказане Богом через Його пророків, у деталях виконається. Тож давайте будемо «їсти книгу» (див. Об. 10:9-10), щоб усе наше єство було наповнене її істиною, і щоб ми могли йти по цій землі, над якою Всевишній написав страшне слово «ТЕКЕЛ» (Дан. 5:27), немов приходьки й подорожні.
[1] Схоже, що Ніневія увібрала в себе дух свого засновника Німрода, сина Куша, який «розпочав на землі велетнів» (Бут. 10:8-9), а її мешканці насолоджувалися насиллям стосовно інших народів. – Прим. ред. англійського видання.
