«Досліди та побач, – сказали книжники, спростовуючи слова Господа Ісуса, – що не прийде Пророк із Галілеї» (Ів. 7:52). Говорячи про Йону, ми вже побачили, що це твердження суперечило Письму, до якого вони так безапеляційно зверталися. Син Аміттаєвий був, поза всяким сумнівом, із Галілеї. Є всі підстави вважати, що з Галілеї був і Наум. Він названий елкошейцем, тобто був з Елкоша, або, як іноді пишеться назва цього селища, Елкесі.
Відомо, що ассирійське селище під такою назвою існувало на берегах Тигру. Однак Ієронім (Jerome) стверджує, що коли він переховувався від ворожого світу в Палестині, у Галілеї йому показували Елкесі, в якому народився Наум.
Усе в пророцтві Наума вказує на те, що воно було проголошене до смерті Санхеріва, а, виходить, принаймні, за одне століття до передвіщеного руйнування Ніневії. Найімовірніше, Наум був сучасником Ісаї та пророкував в часи Єзекії. Тому практично не залишається сумнівів у тому, що Наум був галілеянином, який прийшов за Божим покликом з північної країни для розради народу, який жив на півдні, за часів ассирійського вторгнення.
У книзі явно помітний поділ на дві частини. У першому розділі йдеться про вічного Бога, про Скелю та Опору усіх, хто, незважаючи на будь-які небезпеки, покладається на Нього. У той час народу загрожувала небезпека з боку військ Санхеріва, які готові були захопити землю. Але все було в Божих руках, і незабаром це стало очевидним для всіх. У розділах 2 та 3 говориться про руйнування Ніневії, тобто міста, з якого прийшли завойовники. Опис облоги та руйнування цього міста являє собою шедевр драматичної поезії.
Цікаво зауважити, що служіння обох пророків, які народилися в Галілеї, здебільшого стосувалося Ніневії. Йона проповідував покаяння в цьому місті за сто п’ятдесят років до того, як Наум пророчив його падіння через беззаконня, що сягли самого неба. У падінні Ніневії легко побачити прообраз кінця Ашшура в останні дні, про яке ми часто згадували в тлумаченнях.
Ім’я Наум означає розрада. І дійсно, його богонатхненні слова були дорогоцінною розрадою для слухачів (див. Наум. 1).
Помста належить Господу, і апостол Павло пише святим у Солуні: «Бо то справедливе в Бога – віддати утиском тим, хто вас утискає» (2Сол. 1:6). Господь безперестанку спостерігає за Своїм народом, і хоча багато чого допускає як покарання, Він ніколи не залишить поза увагою ганьбу Своїх викуплених: «Господь мстивий до тих, хто Його ненавидить» (Наум. 1:2). Зверніть увагу, що вороги Його народу – це Його вороги, і кожну несправедливість стосовно них Він сприймає на Свій рахунок. Віра завжди пам’ятає про це, і це рятує людину від багатьох переживань і тривоги. Тіло турбується та хвилюється, а віра залишається тихою та спокійною. Тіло бачить війська Ашшура, а віра звертається до Бога, Якому належить битва. У цьому зв’язку варто прочитати розділи 19 та 20 Другої книги Царів, де описуються події, передвіщені в першій частині пророцтва Наума.
У вірші Наум. 1:3 записані слова, такі дорогоцінні для скорботної душі, але які будуть суворим попередженням для того, хто озлоблює своє серце проти покарання. Повільний на гнів і великий могутністю, Господь не обходить стороною беззаконня й не виправдовує нечестивого. У давнину Бог сказав Мойсею, що Він є «Господь, – Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим винуватого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях» (Вих. 34:5-7).
Господь повний любові, та й Сам Він є любов, але Він є також світло, тому гріх має бути засуджений. Саме тут стає зрозумілим значення хреста. Але навіть у житті тих, хто знайшов біля хреста прощення, Бог не терпітиме гріха. І якщо ми не засуджуватимемо самі себе, тоді судитиме нас Він: «Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом» (1Кор. 11:32). Слова в тексті Вих. 34:6 написані для попередження грішника, а в тексті Наум. 1:3 – для розради святого. Але принцип залишається такий самий: як від людей загалом, так і від Його дітей зокрема Бог вимагає засудження будь-якого гріха та беззаконня. Але коли навколо вихор і буря, коли небо над віруючим затягнуте хмарами, чудово усвідомити, що все це, хоча й здається жахливим, та все ж знаходиться в Божій руці. Вітер і буря лише виконують Його слово, а «хмара – від стіп Його курява» (Наум. 1:3).
Отже, підведи свої очі, дорога та стомлена душе, бо Він сяє над хмарами скорботи та смутку. Подібно до куряви на дорозі, яку видно задовго до того, як стає помітним силует мандрівника, так і хмари вказують на близьку присутність Того, Кому відомий увесь твій смуток і Хто втирає твої сльози. Своїм словом Він упокорює море, яке хвилюється, і приборкує бурхливі потоки скорботи, подібно до того, як від Його жезла розступилися води Червоного моря й повернулися назад води Йордану. Все творіння підпорядковане Його силі, а всі сили природи – Його владі. Ніхто не зможе встояти перед Його обуренням і витримати день гніву Його. І все ж Він благий, Він є притулок у день скорботи «і знає Він тих, хто на Нього надіється» (Наум. 1:4-7).
Якою ж розрадою ці слова були для замкненого в Єрусалимі Єзекії та усього народу, наляканого зарозумілим Ашшуром, що отруював повітря богохульствами проти Яхве!
Ні Рабсак[1], ні Санхерів не знали, з ким вони насправді воювали. Вони не знали, що Єрусалим процвітатиме, коли від Ніневії залишаться одні руїни. Відповідно до написаного в уривку Іс. 10:5-19, Наум точно пророкував, яким чином буде зруйноване столичне місто на Тигрі (Наум. 1:8-10). У записах Ктесія (Ctesias) говориться, що в той час, коли в палаці був бенкет, шлюзні ворота в місто раптово знесло потужною течією ріки, що вийшла з берегів, і підвалини палацу було повністю розмито. Вавилонські війська увірвалися в Ніневію через утворений пролом, який утворився, і запалили місто (див. Наум. 3:11).
Таким був кінець гордої Ніневії, з якої вийшов нечестивець, що задумував лихо проти Господа (Наум. 1:11). Так Бог називає Санхеріва, що є уособленням великого Ашшура, про якого так часто згадується в пророцтвах.
Але вся хвальба цього царя була безпідставною, бо це Господь допустив вторгнення його військ як покарання для Юди. У результаті Єзекія та князі впокорилися перед Богом, і тепер Він став на їх захист. І хоча Він уразив їх, проте більше цього робити не збирався. Ассирійські війська були знищенні подихом Його вуст, а Санхерів незабаром був жорстоко вбитий власними синами (Наум. 1:14; див. Іс. 37:36-38).
[1] В українському перекладі Біблії – великий чашник. – Прим. ред.
