Цей останній розділ, що становить четверту частину книги, тісно пов’язаний із Книгою Плач Єремії. Тут ми читаємо молитву про залишок, який покаявся в дні Великої скорботи, у «час недолі для Якова» (Єр. 30:7). Іншими словами, пророк описує те, що говоритимуть ті, хто впокориться через свої гріхи й визнає справедливість Того, Чия рука вражала їх. Тут немає ніяких виправдань і вивертів, а лише повне визнання того, що вони заслужили всіх лих, які прийшли на них. Але при цьому вони з вірою звертаються до Бога своїх батьків і очікують Божої благодаті, яка здатна їх зцілити.
Усі три розділи, які ми розглядали раніше, мали одну мету: показати, що це лише видавалося, що служіння – це марна справа, і згодом воно приведе до бажаних результатів. Пророк говорив слово живого Бога, а воно не повертається до Нього бездіяльним, але виконує все, заради чого було послане.
На початку в усіх барвах описується час правління антихриста (Мих. 7:1-6). Вірним християнам здаватиметься, що добро винищене на землі, і серед людей не залишилося справедливих. Зрада й обман будуть настільки поширені серед людей, що ніхто не зможе довіряти навіть своєму найближчому другові. Навіть дружина на лоні чоловіка буде зраджувати його в цей жахливий час. Це будуть дні помсти, коли на святе місце прийде гидота спустошення (див. Мт. 24:9-31). Про це ж говориться й в уривку Мт. 10:21-36, де Господь Ісус цитує місце Письма, яке розглядаємо, у зв’язку з подіями, що відбудуться перед з’явленням Сина Людського.
Такі часи вже були в багатьох місцях, але для Ізраїлю настане ще важчий час.
У віршах Мих. 7:7-10 чудово описується впевненість залишку і його покірність волі Божій. Визнаючи справедливість Божого покарання, народ звертається до Нього з вірою й вигукує: «А я виглядаю на Господа, надіюсь на Бога спасіння мого, – Бог мій почує мене», будучи впевненим, що Господь почує. Може видатися, що ворог перемагає, але Божий народ, хоча й упаде, все одно підніметься, і посеред непроглядної пітьми Господь буде для нього світлом. У покорі він скаже: «Буду зносити я гнів Господній, бо згрішила Йому» (Мих. 7:9). Це чудові слова, які показують, що покаяння та впокорення перед Богом приносить «мирний плід праведності» (див. Євр. 12:11). Тому залишок може розраховувати на Боже спасіння; він очікує в терпінні, поки Бог не вирішить його справи й не здійснить суд. За це вірний залишок прославить Бога за Його праведність, а вороги Ізраїлю, які насміхалися над ним у його приниженні, побачать, що він насправді вибраний Господом.
У «той день» земні благословення повернуться в Єрусалим, і його стіни будуть відбудовані, а його діти повернуться з Ассирії й інших місць, куди вони були відведені в полон. Хоча на початку, через невірство Ізраїлю, вся земля буде спустошена військами інших народів, вона буде відроджена, а Яхве пастиме отару Своєї спадщини, що навернеться до Нього, на зелених пасовиськах Башана й Ґілеада, «як за днів стародавніх» (Мих. 7:11-14).
Як одного разу Господь переможно вивів народ з Єгипту, так і в останні дні Він являтиме дивні чини задля спасіння Своїх вибраних. Язичники, які зневажали та ненавиділи юдеїв, здивуються, коли залишок Ізраїлю повернеться в землю своїх батьків, і Якову буде повернуте колишнє панування (Мих. 7:15-17). Так буде виявлена чудесна благодать і милість Господня.
Не дивно, що пророцтво Михея закінчується дорогоцінними словами подяки: «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачає прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості? Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, – Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи. Ти даси правду Яковові, Авраамові милість, яку присягнув Він для наших батьків від днів стародавніх» (Мих. 7:18-20).
Таким буде щасливий кінець Божого народу Ізраїлю. Відроджений у Царстві Сина Людського, він знову знайде благословення в пізнанні того, що його злочини прощені й гріхи покриті. Вони зрозуміють, що всіма цими благословеннями зобов’язані враженому Судді, Котрий прийшов із спасаючою благодаттю, але був зневажений та відкинутий ними. Він був відкинутий тим самим народом, що мав правдиве Письмо з пророцтвами про те, що він робив у своєму невір’ї.
У день найбільшої скорботи народ знову звернеться до Святої Книги, щоб пізнати, що саме Назарянин був Тим, походження Якого від днів вічних. Побачивши, нарешті, свій гріх, залишок з гіркотою схилиться перед Богом, визнає гріхи своїх батьків і засудить своє власне невір’я. І тоді він знайде благодать, повернеться у свою землю і до свого Бога. З вуст кожної відродженої людини пролунає хвала: «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх?»
У забуття Бог закине всі гріхи Свого народу і в безумовній благодаті виправдає його тим відкупленням, яке сьогодні дає благословення кожному юдеєві та язичникові, котрий вірує в ім’я Ісуса. Таким чином, пророцтво Михея закінчується тим, на що вказують усі пророки. Обітниця, дана Господом Аврааму, Ісаку та Якову, виконається, їхнє насіння знову повернеться на батьківщину, щоб більше вже ніколи не залишати її. Вони насолоджуватимуться всіма благословеннями нового завіту, запечатаного дорогоцінною Кров’ю Христовою.
