Тепер ми переходимо до третьої частини Книги пророка Михея, в якій говориться вже не про сумне чи радісне майбутнє. Натомість пророк звертає увагу народу на його життя, розкриваючи перед ним велику моральну істину. Можна сказати, що ця частина книги є практичним застосуванням написаного раніше і загалом дуже схожа на пророцтва Єремії та Осії.
Пророк закликає гори й пагірки (часто вживаний образ великих міст та навколишніх селищ) прислухатися до «Господнього суду». Тут говориться про те, що «в Господа пря із народом Своїм, і з Ізраїлем буде судитися Він» (Мих. 6:1-2).
Бог завжди судиться з усіма, хто ходить у неслухняності. Поки людина не схилиться перед Його Словом, близького спілкування з Богом бути не може. Господь вимагає істини в самій глибині людського серця, а менше ніколи не задовольнить Істинного та Святого. У той момент, коли совість прокидається, а серце схиляється перед Ним у щирому самоосуді, суд припиняється й спілкування відновлюється.
Нехай читач зауважить, що ми пишемо не про єднання, а про те, що випливає з нього – спілкування.
Єднання означає співучасть у житті всіх Божих дітей. «Бо Хто освячує, і ті, хто освячується – усі від Одного» (Євр. 2:11). Усі Божі діти навічно з’єднані з Тим, від Кого одержали нове життя, і цей зв’язок неможливо порушити, інакше він не був би вічним.
Спілкування є нормальним станом кожної людини, яка стала дитиною Божою. Воно є практичним проявом цього життя в спілкуванні з Батьком і Сином. Для святих за днів Михея воно було, відповідно до даного тоді об’явлення, благоволінням Яхве. Це благовоління було зруйноване непослухом Ізраїлю, а відновитися воно могло тільки через самоосуд. Цей принцип діє й у наші дні. Я зможу знову насолоджуватися спілкуванням з Богом тільки тоді, коли все, що суперечить Господньому Слову в моєму житті й учинках, буде нещадно засуджене.
Щоб спонукати до такого самоосуду ізраїльтян, Господь повертає їх до ранніх днів і нагадує про Його терпіння й благодать у ті дні, коли Він їх «викупив з дому рабів» (Мих. 6:3-5). Бог вів їх, немовби овець, через пустелю, не дозволяючи нікому їх проклинати. Але коли вони грішили, Бог карав їх, щоб вони пізнали праведність Господню.
Метою усіх цих покарань було благословення. Тому смиренна душа запитує: «З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости?». Чи жадав Він жертв і приношень? Чи мав Він потребу в них? Чи можна було догодити Йому тисячами овець чи потоками оливи? Чи могло приношення найдорожчого первістка викупити гріхи? Чи можна було відновити перерване спілкування такими засобами? (Мих. 6:6-7).
Ні! Потрібно було тільки одне – праведність; лише вона могла виправити становище. «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, – нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Мих. 6:8). І тільки схилившись перед Богом, визнавши гріхи минулого й живучи так, як тут написано, можна знову знайти те благовоління Господнє, яке за будь-яких обставин підтримує душу й дає їй радість у Господі.
Щоб це відбулося, «Голос Господній кличе до міста, – а хто мудрий, боїться той Ймення Твого: “Послухайте жезла й Того, Хто призначив його”» (Мих. 6:9). Це – початок благословення. Коли душа схиляється перед Богом й упокорюється перед Його покаранням, тоді стає можливою дія життєдайної благодаті. Поки людина йде проти рожна, вона перебуватиме під покаранням. Але коли вона «слухає жезл» і розуміє, що має потребу в ньому, починається зцілення.
У наступних трьох віршах про згадані раніше гріхи говориться більш докладно, щоб народ міг зрозуміти їх і засудити себе за своє нечестя. Жадібність, вимагання, нечесність у справах, насильство, обман – усі ці гріхи свідчили про неправильний стан їхніх сердець (Мих. 6:10-12). Тому, якщо тільки не наступить покаяння, на ізраїльтян прийде гнів і спустошення. Дарма вони шукатимуть способи умилостивити Бога, бо вони все одно залишаться свавільними й будуть противитися праведності. Вони сіятимуть, але не жатимуть – усі їхні старання будуть марними. Своєю працею вони не зможуть задовольнити тілесних потреб, допоки, подібно до блудного сина, вони не опам’ятаються й не визнають свою провину (Мих. 6:14-15; див. також Повт. Зак. 28:38-40; Ог. 1:6).
Розділ завершується констатацією того сумного факту, що закон Яхве був зневажений, і Господь промовляє: «Бо ще переховуються всі устави Омрі та всі вчинки дому Ахава, і за їхніми радами ходите ви, тому то Я видам тебе на спустошення, і на посміх – мешканців його, і ви ганьбу народу Мого понесете» (Мих. 6:16). Господь суворо, проте з любов’ю просив ізраїльтян покаятися й говорив їм про Свій суд, але Його слова проходили повз їхні вуха й не торкалися затверділої совісті. Вони самі викликали на себе осуд, і все це написано для нашого повчання. Тож нехай будуть у нас вуха, щоб чути, і серця, щоб розуміти!
