Обітниці, про які ми роздумували, будуть виконані Месією, про відкидання Якого йтиметься в наступних віршах. У сучасному виданні єврейської Біблії перший вірш цього розділу є останнім віршем попереднього, через що свідчення про ураженого Суддю відділяється від свідчення про Народженого у Віфлеємі, Який походить від днів вічних[1]. У цій, практично непомітній для недосвідченого читача розбіжності яскраво проглядається рабинське противлення розповіді Нового Завіту.
У випадку прийнятої в єврейській Біблії розбивки тексту виходить, що Суддя, про Якого йдеться, – це просто один із керівників Ізраїлю, який страждає від рук північного ворога. Однак Новий Завіт ясно показує, що Суддя, Якого б’ють, – це не хто інший, як Той, Хто Сказав: «Підставив Я спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання» (Іс. 50:6). Він є Той, Хто прийшов до Своїх, але Свої Його не прийняли. У домі первосвященика «стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били, і казали: “Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?”» (Мт. 26:67-68). Подібним чином і в римській Преторії жорстокі воїни, «плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били» (Мт. 27:30).
Саме про Нього пророк сказав: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, – із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (Мих. 5:1). Так, простими словами, за сім століть до втілення Бога на землі, було передвіщено місце Його народження – ця честь випала місту Давидовому. Відомо, що коли книжники пояснювали Іродові, де має народитися Христос, вони вказали йому саме на це місце Письма. Вони знали відкриту пророкам істину й досліджували Письмо, але не прислухалися до нього й не дозволили йому змінити своє життя.
Звідси виходить важливий для всіх нас урок. Просте знання написаного Слова Божого лише збільшує провину людини, якщо її життя не змінюється відповідно до цього Слова. Воістину жахливо, коли людина читає цю Книгу, вивчає викладені в ній істини, може довго роздумувати про великі доктринальні принципи Письма, але не приймає Слова щирим серцем і не дозволяє йому керувати своїм життям!
Одна людина, говорячи про розповсюджену й загалом корисну практику підкреслення віршів у Біблії, сказала: «Неважливо, які позначки ви робите у своїй Біблії, – важливо, які позначки вона залишає у вашому житті».
У Віфлеємі в тілі з’явився Вічний Бог. Над яслами, в яких Він лежав, літали ангели, дивуючись своєму – і нашому – Богові. Вклонитися Йому прийшли декілька пастухів, а пізніше мудреці з далекої країни. Але інші люди, у тому числі й ізраїльтяни, залишилися до цієї події абсолютно байдужими. Божий Син став Сином Людським, але більшість людей залишилися до цього байдужими. «Він погорджений був, Його люди покинули» (Іс. 53:3), ізраїлевого Суддю били по щоках! Люди відкинули Месію. Місто Єрусалим, в якому був засуджений Месія, віддане для Божого суду і протягом багатьох століть перебуватиме в руках язичників. Так буде доти, поки не закінчаться часи язичницьких народів: «Тому Він їх видасть до часу, аж поки ота не породить, що має родити, а залишок братів Його вернеться до Ізраїлевих синів» (Мих. 5:2). Розпорошений серед усіх народів, у різних країнах, страждаючи й поневіряючись по світу, Ізраїль перебуває під жахливим прокляттям, яке накликали його начальники: «На нас Його кров і на наших дітей» (Мт. 27:25).
Перед муками народження в неї народилася Дитина, їй даний Син. Але страждання цієї жінки ще попереду. Під час Великої скорботи, під владою антихриста, вона буде в муках народження. Тоді вона по-справжньому народить і побачить у Розп’ятому власного Сина та Спасителя! «Поки зазнала дрижання породу, вона породила, і поки прийшов її біль, то сина легенько вона привела» (Іс. 66:7-9; пор. Об. 12:1-5). Тому її муки ще попереду – перш ніж визнати свого Месію, вона переживе муки народження.
У неї буде безліч синів, коли «останок братів Його вернеться до Ізраїлевих синів» (Мих. 5:2). Господь називає тут їх Своїми братами (див. Мт. 25:40). Так виконаються слова пророка давнини: «Бо як тільки зазнала Сіонська дочка породові дрижання, то синів своїх вже породила» (Іс. 66:8). Він з’явиться як довгоочікуваний Пастир Ізраїлю: «І стане, і буде Він пасти Господньою силою» (Мих. 5:3). Він дасть повний спокій Своїй знову зібраній отарі. Увесь світ дізнається про Його велич і славу, бо «Він стане великий тепер аж до кінців землі» (Мих. 5:3). Це пророцтво про неприйняття Христа в Його приниженні, після якого Він прийде вдруге й буде прийнятий усім світом і буде звеличений у силі й честі.
Його прихід відбудеться в час найбільшого смутку для Ізраїлю. Єрусалим буде оточений військами, а в самому місті правитиме богохульник, антихрист. Легіони відродженої Римської імперії об’єднаються з ним для захисту й нападу. З півдня на землю прийдуть войовничі полчища. З півночі прийде сильний ворог, названий Ашшуром, який буде набагато могутнішим за Санхеріва. Цей ворог буде переможно просуватися по землі, залишаючи позаду себе повне спустошення. «І вийде Господь, – і стане на прю із народами цими, як дня боротьби Його, за дня бою» (Зах. 14:3); «І Він буде миром» (Мих. 5:4). Той, Котрий Своєю Кров’ю на хресті примирив винне людство з Богом, Той, Який сів, як Людина на престолі Яхве, є наш мир. Він буде миром і того дня, у Ньому знесилений і спустошений Ізраїль знайде спокій.
Гордовитий Ашшур буде переможений, а вибраний Божий народ буде врятований від його влади (Мих. 5:4-5). Тоді, звільнений від усіх своїх ворогів, «Яковів залишок буде посеред численних народів, як роса та від Господа, як той дощ на траві», за Господнім повелінням несучи благословення всім народам і не будучи залежним від жодної людини (Мих. 5:6).
Тоді «Лев, що з племені Юдиного» (див. Об. 5:5), повстане у всій своїй силі, щоб підкорити Ізраїлю всіх його ворогів. Ізраїль стане головою, щоб більше ніколи не ставати хвостом (Мих. 5:8-9). Усі, що звеличуються перед Господом, будуть понижені. Всіляке зло буде викоренене, а на землі пануватиме праведність (Мих. 5:10-14). Саме на такий кінець указували всі пророки; він і є належним завершенням другої частини Книги пророка Михея.
[1] В українському перекладі Огієнка також збережено саме такий порядок. – Прим. ред.
