Другий розділ Книги пророка Михея розпочинається із заклику до начальників і князів Ізраїлю почути викриття пророка.
Михей звертається вже не до простого народу, а до князів, суддів (Мих. 3:1-4) і пророків (Мих. 3:5-8). Після цього він звертається до всіх разом, у тому числі й священиків, як до голів дому Якового (Мих. 3:9-12).
Страшно, коли вожді Божого народу вводять народ в оману, коли ті, хто має бути бастіоном істини, відвертають від неї, говорячи «перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою» (Дії 20:30).
Ті, хто повинен був знати суд, кого Бог поставив праведно керувати народом, самі вводили народ в оману. Так часто відбувалося в історії як церкви, так і Ізраїлю, тому все, чому вчать у церкві й що в ній роблять, варто перевіряти єдино вірним мірилом – непогрішним Словом Божим. Якщо християни задовольняються становищем парафіян, дозволяючи керівникам вирішувати всі духовні питання, то їм нема кого звинувачувати у своїй омані. Кожен особисто зобов’язаний прагнути благочестя й нового життя.
Часто буває так, що керівники стають гордовиті та зарозумілі, вважаючи себе кліриками, які збагачуються за допомогою служіння, повністю забуваючи, що служитель мусить служити, а не панувати над спадком Божим. Немає гіршої гордині, аніж гординя духовна. Немає зарозумілості гіршої, аніж зарозумілість у церкві. А зарозумілих і самовдоволених людей, готових приймати поважні титули і владу, якщо цього бажає народ, завжди було вдосталь. Сумно усвідомлювати, що зазвичай самі парафіяни винні в подібному стані речей, бо часто охоче вірять вигадкам обдарованих, але недуховних людей, замість того щоб самим вивчати Слово та шукати в ньому шлях.
У розглянутому нами випадку народ був байдужим, князі жили нерозважливо, нехтували найнижчими прошарками суспільства й були зарозумілими та жадібними. Замість того, щоб піклуватися про Божу отару, як ті, які мають дати звіт, вони сприймали її, як свою здобич, і здирали «з них їхню шкіру» (Мих. 3:2-3).
Отут доречно згадати жарт папи Лева X (Leo X), який, звертаючись до своїх кардиналів, сказав: «Яким же корисним виявився для нас міф про Ісуса Христа!» Такі речі відбувалися тому, що Біблія була захована від народу, який, у свою чергу, був задоволений таким станом речей.
Але наближається година суду, коли таким людям доведеться відповісти за своє нечестя перед Великим Пастирем овець. «Вони тоді кликати будуть до Господа, та Він відповіді їм не дасть, і заховає обличчя Своє того часу від них, коли будуть робити лихі свої вчинки» (Мих. 3:4).
Далі Михей звертається до пророків, що вводять «народ [Його] у блуд», і закликає їх прислухатися до Його слова (Мих. 3:5). Князі керували народом, тримаючи його в страху. Пророки спотворювали слово Господнє й накладали непотрібні тягарі, щоб ніхто не запитував про дорогу життя. У християнському світі протягом багатьох століть князі й пророки були з’єднані в одній пишній церковній ієрархії, а в наші дні відбувся поділ, так що можна легко побачити, хто має церковну владу, а хто вводить народ в оману, претендуючи на особливу духовну проникливість, яка дає право навчати істині. Але насправді такі люди спотворюють Слово Боже або взагалі заплющують на нього очі. Між першими та другими є щось спільне: «…бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних» (Рим. 16:18). Це відрізняло лжепророків як за днів Михея, так і в усі інші часи. «…Що зубами своїми гризуть та покликують: «Мир!» А на того, хто їм не дає що до рота, на нього святу війну оголошують» (Мих. 3:5). Іншими словами, як сказав Лісер, «коли в них є що гризти зубами своїми, вони проголошують мир».
Правдивий пророк Господній не піклується про фінансову або будь-яку іншу винагороду. Він покладається на Того, Хто його послав, і тому вільно проголошує Його Слово, «не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця» (1Сол. 2:4). Будь-яка система оманливої релігії характеризується прагненням до наживи, а її прихильники дуже подібні до Симона, який «думав набути дар Божий за гроші» (див. Дії 8:20). Саме такою була омана Валаама, але особливого поширення набула вона в останні дні.
Спотворюючи істину заради власної вигоди, такі люди затьмарюють Провидіння словами без змісту. Ховаючи світло від інших, вони самі опиняться в пітьмі. Далі мова йде про дуже серйозні речі, які повинні наводити на лжевчителів страх. «Тому буде вам ніч, щоб не стало видіння, і стемніє вам, щоб не чарувати. І над тими пророками сонце закотиться, і над ними потемніє день. І посоромлені будуть такі прозорливці, і будуть застиджені чарівники, і всі вони свої уста закриють, бо не буде їм Божої відповіді» (Мих. 3:6-7). Жахливим буде прозріння тих, хто вважав себе носієм Божественної істини. Коли їхні очі відкриються, вони побачать, що навіки загинули, і хоча в розпачі будуть кликати до Бога, відповіді не буде!
Як відрізнявся від них правдивий служитель Яхве! Із простою упевненістю він міг сказати: «А я повний сили й Господнього Духа, і правди й відваги, щоб представити Якову прогріх його, а Ізраїлеві – його гріх» (Мих. 3:8). Не піддаючись страху перед людьми, який ставить пастку, Михей з вірністю проголошував відкрите йому Духом Святим Боже Слово. Він служив не людям, а Господу Саваоту; він служив Богові з вірою, а значить у Божій силі.
Останній розділ підводить підсумок, і в наступному розділі йдеться про майбутні благословення.
Нехтуючи правосуддям і викривляючи все пряме, правителі побудували Сіон кров’ю. При цьому вони безсоромно заявляли, що Господь був із ними й схвалював усі їхні вчинки. «Його голови судять за хабара, і навчають за плату його ті священики, і за срібло ворожать пророки його, хоч на Господа вони опираються, кажучи: “Хіба не Господь серед нас? Зло не прийде на нас!”» (Мих. 3:11). Таким чином, вони представляли Бога як служителя неправди, а якщо хтось намагався достукатися до їхньої совісті, вони виправдовували себе й говорили, що з ними Бог.
Святі Божі покликані «триматися праведності» (див. 2Тим. 2:22). А без цього всі претензії на Божу присутність і схвалення – це кричуща самовпевненість. Корисно порівняти вірш Мих. 3:11 із текстом Єр. 6:13, де йдеться про те, що через кілька років становище не тільки не покращилося, а стало ще гіршим. Так буває завжди, коли гріх залишається невизнаним і незасудженим.
Через жорстокість мешканців Сіону він буде зораний, як поле, а Єрусалим буде зруйнований. Гора дому Господнього стане місцем, де в лісистих гаях приноситимуть жертви ідолам (Мих. 3:12). Якщо святі не зберігають праведності, Бог зрушить їхній світильник з місця й скасує усі їхні привілеї, бо святий і праведний Господь не може миритися з беззаконням.
