Воля Божа полягає в тому, щоб усі, з ким Він уклав завіт, були переможцями. А якщо цього не відбувається, то провина лежить не на Богові, а на людині, бо в Нього достатньо засобів для підтримки віруючих. А там, де панує невір’я та непослух, неминуче виникає духовний параліч.
Так часто відбувалося з Ізраїлем, і особливо це проявлялося в той час, коли Бог послав до них Михея зі словом від Господа. Їхні душі були в жалюгідному стані, у результаті чого здатність сприймати духовні речі настільки притупилася, що вони зовсім перестали розрізняти, що від Бога, а що від людини. Так відбувається щоразу, коли людина перестає коритися істині. Вона втрачає здатність відрізняти істину від обману і може, повністю звабившись гріхом, робити найжахливіші вчинки, спокійно заявляючи при цьому, що вона робить це для слави Божої. А якщо інші не потурають її домаганням і не погоджуються з нею, вона дуже засмучується.
У цьому розділі йдеться про те, що Бог навів нещастя на весь дім Ізраїлів через злочини, які ними примножувалися. Оскільки ізраїльтяни не прислухалися до Божих заповідей стосовно взаємин між людьми, Він відміряв їм тією ж мірою, якою вони міряли своїм ближнім. Тому Господь наведе на них нещастя, від якого не врятує ніяка зарозумілість: для них настануть тяжкі дні (Мих. 2:3). Замість безтурботних і веселих пісень звучатиме плач і ридання, поля розділять між чужими, і ніхто з них не кине «жеребка на Господнім зібранні» (Мих. 2:4-5). Іншими словами, в Ізраїлі не залишиться нікого, хто мав би владу ділити й відміряти землю.
Чути це їм було вкрай неприємно, тому вони вигукували: «Не проповідуйте». Подібно до багатьох людей сьогодні, вони воліли затулити рота тому, хто проповідував, і чимшвидше хотіли забути його слова. Але Бог говорить: «…та вони проповідують» (Мих. 2:6). Ніхто не може безкарно відкидати Божих посланців, і коли люди заперечують Боже Слово, то на них обов’язково прийде покарання. Суд уже був проголошений, скасувати його було неможливо, але Він усе-таки запитує: «О ти, що звешся Яковів дім, – чи змалів Дух Господній? Чи ці чини Його? Хіба добре не роблять слова Мої тому, хто ходить правдиво?» (Мих. 2:7). Якби хоч хтось із них покаявся, то Господь обов’язково захистив би Свій народ, незважаючи на те, що лихо вже насувалося.
Усе це є великою розрадою для всіх, хто в ці останні дні історії Церкви має вуха, щоб чути, що Бог сказав у Своєму Слові. Ніщо вже не може запобігти біді, яка насувається на зарозуміле християнство, ніщо вже не може підняти занепале Боже зібрання. Але коли віруючий проявляє вірність, коли хоча б окремі християни, нехай у слабкості, але прагнуть виконувати Боже Слово, то Господь обов’язково спогляне на них і пошле Своє благословення.
Слова Божі завжди «роблять добре тому, хто ходить правдиво» (див. Мих. 2:7). Про духовне варто міркувати духовно, тому тільки благочестиві душі можуть узяти зі Святого Письма користь і знайти в ньому благословення. Коли людина виконує це, вона знайде в Слові все, що потрібно їй на її дорозі. В її житті не буде таких складних випробувань і труднощів, в яких вона, підкріплюючись Словом істини, залишалася б без підтримки в чиненні добрих справ. Святе Письмо та дія Святого Духа – це все, що потрібно людині в будь-якому нещасті.
Але якщо народ Божий «стає за ворога» і відмовляється виконувати Його Слово (Мих. 2:8-9), тоді Бог закликає відокремитися від нечистого і гріховного: «Устаньте й ідіть, бо тут не спочинок, – це за занечищення ваше, що загладу для вас принесе, вирішальну загладу» (Мих. 2:10). Неугодне Богові спілкування закінчується спустошенням, а ми покликані купити мудрість і не продавати її.
Ізраїльтяни з більшою готовністю приймали неправдивих пророків, аніж Божих посланців (Мих. 2:11), бо в їхньому занепалому стані їм більше подобалися нечестивці, лицеміри, «що благодать нашого Бога обертають у розпусту» (див. Юд. 1:4).
Так вони зневажали Пастиря Ізраїлю та не бажали йти Його дорогами. Проте не вічно триватиме гнів Божий, і ця частина пророцтва закінчується дорогоцінною обітницею майбутнього відродження та благословення (Мих. 2:12-13). Бог Сам збере овець Якова та залишок Ізраїлю в єдине Своє стадо. Якщо на шляху повернення в землю спокою з’явиться стіна, то Він пошле того, хто її зруйнує, хто розчистить шлях перед Його вибраними й переможно приведе їх у землю Еммануїла, як написано: «І піде їхній цар перед ними, а Господь – на чолі їх» (Мих. 2:13).
Коли настане щасливий кінець, покарання закінчиться і народ піде на Сіон!
