При вивченні персонажів Старого Завіту надто важливо розрізняти людину як особистість і як прообраз. Це значить, що людина може бути прообразом Господа Ісуса, не будучи наділеною при цьому високими моральними рисами. Найбільш яскраво цей принцип проглядається у випадку Давида. Будучи помазанцем Божим, він є прообразом справжнього Царя, Помазанця Яхве, Якого Він помазав над святою горою Сіон. Але при цьому в житті Давида було багато такого, що зовсім не сумісне зі святістю та досконалістю Того, Хто насправді був Мужем за серцем Божим. Цей самий принцип діє і у випадку, який ми розглядаємо. Як ми вже побачили, історія Йони вкрай сумна, але благодать приймає саме таких людей. Сам Небесний Тлумач роз’яснює нам, що пережите пророком із Галілеї було прообразом Його смерті й воскресіння. Зустрівшись зі смертю і запанувавши над нею, для жителів Ніневії Йона став вісником Яхве.
Непослух Йони не змінив намірів Бога послати його проповідувати нечестивому народу. Служитель може падати, але він усе одно, як, наприклад, Авраам або Йов, залишається Божим слугою. Авраам мав помолитися за Авімелеха, «бо він пророк» (Бут. 20:7), незважаючи на те, що перед цим відрікся від своєї дружини. Йов помолився за своїх друзів (Йов. 42:10), хоча й виправдовував себе більше, ніж Бога. Усі ці приклади є важливим уроком для всіх, кому довірене Євангеліє, для всіх, хто здійснює особливе служіння народу Божому. Господь судитиме їх не просто як святих, а як служителів. Падіння не є причиною, щоб залишити служіння, але воно мусить спонукати до ще більшого самоосуду. Адже, щоб здійснювати святе служіння, служитель має бути в належному стані.
Говорячи це, я в жодному разі не виправдовую лицемірство служителів і не представляю їх як особливу категорію людей, що стоять вище за властиві всім людям, у тому числі і святим, немочі. Я тільки хочу сказати, що Святе Письмо неодноразово стверджує, що людина служить Богові, бо її до цього закликає Бог, а Боже покликання вимагає відповідного життя. Коли одна людина бере на себе все служіння, це не відповідає Слову Божому, і про це багато хто справедливо говорить. Коли служіння бере на себе будь-хто, це теж неправильно. Якщо людина береться за те, до чого Бог її не покликав, то з самого початку вона йде неправильним шляхом.
Бог закликає Йону до служіння і вже вдруге наказує йому: «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!» (Йон. 3:2). Очевидно, що цього разу Йона не зволікає з відповіддю, бо читаємо: «І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом» (Йон. 3:3). Тепер він кориться Богові з такою ж готовністю, з якою раніше відмовився слухатися Його. Але, як ми дізнаємося пізніше, навіть після усього пережитого Йона не до кінця засудив свій непослух. Нам варто зрозуміти, що людина може зовні виправитися й після падіння ревно звершувати справу Господню, щоб ніхто не зрозумів, що її душа ще не зцілена повністю, і що гріх, який гніздиться в ній, до кінця не засуджений. Така людина може засудити деякі свої вчинки, її визнання може бути щире та непідробне, але її душа все ще залишається в стані, який став причиною вчинених гріхів. Саме в цьому й була проблема Йони, і тому Бог показав йому правдивий стан його серця, щоб повністю зцілити його душу.
«Ще сорок день, – і Ніневія буде зруйнована!» – такою була звістка пророка цьому розбещеному місту (Йон. 3:4). У результаті відбулося те, чого Йона так боявся. Для себе він зрозумів, що «спасіння – у Господа» (Йон. 2:10), але це ж зрозуміли і жителі Ніневії. Серце людини, нехай навіть святої, украй лукаве, і коли Бог виявив милість до міста, яке покаялося, Йона розгнівався. У декількох реченнях ми читаємо дивовижний опис великого пробудження: «І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: “Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, – і ми не погинемо”» (Йон. 3:5-9).
Сумнівно, щоб у літописах історії пробуджень знайшлася подія, подібна до цієї. Усі, від малого до великого, кликали до Бога. Примітно, що ніневітяни молилися не до Господа, не до Яхве. У цьому місці Письма, як і в усьому Старому Завіті, слова «Елохім» (Бог) і «Яхве» вживаються дуже точно й продумано. Нерозумні можуть спотикатися через уживання цих імен, але тільки тому, що бог цього віку засліпив їхній розум, так що вони не розуміють, що «Яхве» – це ім’я завіту, яке зв’язує Бога з Його народом, а ім’я «Елохім» указує на всемогутнього Бога Творця. З цієї причини моряки, звертаючись до Бога, вживають ім’я з більш широким значенням, а потім, навчені пророком, взивають до Яхве, щоб Він не зарахував їм невинної крові (див. Йон. 1:6,14).
Так само й ніневітяни кличуть до Елохіма, у результаті чого «побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йон. 3:10). Чи важко це зрозуміти? Нехай той, хто сумнівається, знає, що Богові неприємний суд, Він завжди готовий змилуватися й виявити благодать при найменшій ознаці каяття в гріху. Його любов насправді дивовижно велика й безмірна, її неможливо осягнути людським розумом. Але, на жаль, душа Йони не могла насолодитися такою любов’ю та благодаттю! Його серце, як ми переконаємося в наступному розділі, було схоже на серце старшого сина із притчі про блудного сина (див. Лк. 15:11-32).
