Коли книжники та фарисеї лицемірно зажадали знамення, яке б довело, що Господь Ісус був Месією, Він відповів: «Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі. Ніневітяни стануть на суд із цим родом, – і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона» (Мт. 12:39-41). Цими словами Христос показує дві важливі речі. По-перше, Він підтверджує правдивість історії про Йону, а по-друге, роз’яснює, що в ній вкладені образи, на які ми могли б і не звернути уваги.
Те, що сталося з Йоною – це серйозний урок, про який говорить Син Божий. Більше того, історія про те, як Йона потрапив у черево великої риби, а потім одержав спасіння, стала знаменням для ніневітян і прообразом смерті й воскресіння Господа Ісуса Христа. Звичайно, Йона страждав через неслухняність, а в Христі ми з благоговінням споглядаємо зразок вірності, бо Він страждав, виконуючи всю волю Свого Батька. Але це є лише ще одним свідченням того, що Бог обертає людський гнів на славу Собі, а залишок його приборкує. Для ніневітян Йона був людиною, що пройшла через смерть та воскресіння, і в цьому він став прообразом великої таємниці Євангелія. Господь Ісус Христос, в Якого ми сьогодні віруємо, був відданий на смерть за злочини наші й відроджений заради нашого виправдання. Він помер, але смерть не змогла втримати Його. У більш широкому сенсі, про який Йона навіть не підозрював, Він міг сказати: «Вода аж по душу мене обгорнула» (див. Йон. 2:6). Але Бог воскресив Його з мертвих, чим засвідчив, що Син Божий чинив бажане Йому. Сьогодні це єдина ознака, яка є в нас. Кожен, хто вірить у воскреслого Спасителя, назавжди визволяється від гніву та покарання – покарання, якого насправді заслуговує.
Те, як Бог повівся з Йоною, для нас є уроком першочергової важливості. Крім того, як ми вже раніше говорили, Йона є прообразом Ізраїлю, невірного свідка, який не бажав, щоб благодать була дана і язичникам. Стан, в якому перебувають ізраїльтяни сьогодні, образно описується в другому розділі, про що свідчить і апостол Павло, коли пише про юдеїв, «що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!» (1Сол. 2:14-16). Їхнє спасіння прийде тоді, коли вони зрозуміють, що порятунок, якого вони зовсім не заслуговують, – тільки від Господа. У той день ізраїльтяни стануть вісниками для мільйонів язичників про ту безмежну благодать, якою вони колись знехтували й яку ненавиділи.
А зараз ми звернемося до того, що відбувалося в душі пророка, коли він перебував у живій могилі. У скорботі Йона кличе до Того, від Кого намагався втекти. Божественне життя, як вода, прагне зайняти певний рівень або сферу. Незважаючи на всі падіння, Йона був Божою дитиною, і тому коли усвідомив, що його карає Бог, інстинктивно звернувся до Того, Кого засмучував. Коли людина усвідомлює справедливість покарання й розуміє, що воно виходить від Бога, то вона вже на півдорозі до духовного зцілення. До цього Йона вже говорив про це морякам, а тепер кличе до Того, Хто почув його навіть «із нутра шеолу» (Йон. 2:3). Потоки досягнули душі Йони, голова його була оповита травою морською, над ним проходили хвилі та води Божі, але він знав, що знову побачить святий храм Господа (Йон. 2:4-8). Блаженна душа, що не слабне від покарання Господнього, не зневажає ним, а звертається до Господа й розраховує на Його благодать, хоча й усвідомлює, що покарання це заслужене.
Однак для звільнення потрібно щось більше, і якийсь час Господь немовби не звертає уваги на благання. Йона зійшов «аж до споду гори», але вірою говорив: «Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій!» (Йон. 2:7). Йонина душа могла б ослабнути, але він пам’ятав Господа та був упевнений, що Він почує його молитви й вони дійдуть до святого храму Його. Йона прийшов до того, до чого одного разу прийде залишок Ізраїлю, коли нинішня сліпота залишить його. Пророк молився на віддалі молитвою Соломона, звертаючись, хоча й і до зруйнованого, храму Яхве (Йон. 2:6-8). Так молився і Даниїл, відкриваючи вікна в напрямку до Єрусалима (див. Дан. 6:11).
Йона вигукує: «Ті, що тримаються марних божків, – свого Милосердного кидають» (Йон. 2:9). Сам Йона залишив Милосердого свого, коли вирішив утікати від імені Господнього, тому сам, на власному досвіді, знав, в якому стані перебували язичники. Але тепер пророк був упевнений, що більше не відвернеться від Господа, хоча, як нам добре відомо, він помилявся. Після того як Йона побував у череві риби, його серце не стало надійнішим. Вигукуючи «а я голосною подякою принесу Тобі жертву» і додаючи потім «про що присягав я, те виконаю» (Йон. 2:10), Йона все ще не отримує відповіді від Бога, бо не вичерпав себе до кінця. Як при наверненні грішника, так і при відродженні святого, Господь розпочинає діяти тільки тоді, коли людина повністю вичерпує себе. Грішник повинен зрозуміти, що в нього немає своїх сил, а святий, який упав, – що без Божої благодаті він ні на йоту не кращий і не сильніший від інших людей.
Молитви, благання й обітниці не допомогли Йоні. Переломний момент настає тоді, коли пророк вимовляє прості слова: «Спасіння – у Господа!» (Йон. 2:10). Тільки після цього «Господь звелів рибі, – і вона викинула Йону на суходіл» (Йон. 2:11). Так, образно кажучи, Йона пройшов через смерть і воскресіння. Тепер він був готовий іти в Ніневію, велике місто безбожників, щоб проголошувати там Боже слово.
Те, що Йона не до кінця позбувся гордощів, стане очевидним пізніше. Але, принаймні, він уже опинився в Божій школі, у нього з’явився терплячий та добрий Учитель.
